«Для мене фальш – Як темні хмари, Як грому нищівні удари. Стрілою фальш у серце пнеться, Травмує душу, до мозку рветься…» (М.Попенко)
Ім’я Миколи Попенка знане в мистецьких колах нашого краю, в усій Україні та далеко за її межами, особливо серед шанувальників народної пісні. Його робота художнім керівником та головним диригентом Заслуженого Закарпатського народного хору була однією з вершин в історії цього уславленого колективу. Микола Попенко досконало знав народну музику, пісню, танець.
Звучання хору під орудою маестро відзначалося чистотою, злагодженістю, тембральною багатобарвністю, прекрасним вокальним диханням, чіткою і виразною дикцією. Мабуть, саме звідси йде неповторна, тільки йому властива манера співу і стиль виконання. Закарпатський народний хор під керівництвом Миколи Попенка – це глибока емоційність, краса виконання, здатна чарувати увесь світ!
Діяльність М.Попенка – це ціла епоха у житті нашого колективу. Вона не тільки сприяла подальшому творчому розквіту колективу, але і значно вплинула на етнокультурологічний розвиток професійної музичної культури краю. Відстоюючи право на життя закарпатської народної пісні та пісень різних етносів, що проживають в області, Микола Якович послідовно й затято захищав професійну культуру від спроб нівелювати її багатство та підлаштувати під єдині радянські стандарти.
У питаннях підбору репертуару художній керівник займав принципову позицію – ніколи не брав творів, які виконувалися в інших колективах. Як диригент М.Попенко по-справжньому умів і любив працювати з хором, солістами, малими ансамблями, відчував, як мовиться, кожного співака. Його стиль виконання і трактовки вокально-хорових творів часто ставали еталоном чуйного ставлення до збереження виконавських традицій, які віками формувалися у народі.
Усі, хто знав Миколу Попенка, відчували не тільки талант, але і величезну силу людини, вільної духом, інтелігентної, високодуховної, багатої і щедрої на любов! Микола Якович не вмів догоджати, не намагався кому-небудь подобатися, тому в розквіті творчих сил був змушений залишити хор.
Життя Миколи Попенка бере початок у прекрасному гуцульському краї, у місті, де гірські швидкоплинні Чорна і Біла Тиси зливаються в найбільшу річку Закарпаття – Тису. Народився Микола Попенко 28 червня 1930 року у Рахові. У рідній батьківській хаті завжди звучала пісня, бриніли цимбали, виливала свою душу скрипка, гуділа дримба. Малий Миколка з великим старанням співав у церкві і навіть читав Апостола, а пізніше грав у родинному оркестрі на сільських весіллях. Завдяки своїм батькам Микола й обрав мистецьку ниву.
Під час війни Микола Якович у свої 14 років пішов працювати, сім років був зв'язківцем. Потім навчався в Ужгородському музичному училищі, яке закінчив із відзнакою. Далі – Львівська державна консерваторія імені М.В.Лисенка. Йому таланило на вчителів. Це імена відомих митців С.Мартона, Д.Задора, А.Кос-Анатольського, Є.Вахняка, С.Людкевича та М.Кречка, під орудою якого талановитому студентові пощастило деякий час працювати в Заслуженому Закарпатському народному хорі. Відразу після закінчення консерваторії Миколі Яковичу було запропоновано посаду заступника директора Львівської спеціальної музичної школи-інтернату ім. С.Крушельницької. Але любов до рідного краю, до закарпатської народної пісні, прагнення до вдосконалення привели молодого музиканта до Заслуженого Закарпатського народного хору, куди його запросив М.Кречко на посаду диригента.
Микола Попенко – не тільки визначний диригент, але й чудовий композитор. Понад 400 обробок закарпатських народних пісень, написаних Миколою Яковичем для Закарпатського народного хору та багатьох аматорських і професійних колективів, ввійшли в його пісенний тритомник «Хорові та вокальні твори» (2007, 2012, 2015 рр..). Задля вишукування і відродження старих, забутих пісень митець їздив у фольклорні експедиції по Закарпаттю, сам їх записував, а потім робив на них хорові обробки.
Для улюбленого колективу художній керівник створював власні пісні, музику до вокально-хореографічних композицій, писав інструментальні твори і дуже часто своє авторство не афішував. Зокрема, не можна не згадати його авторську пісню на власні слова «Гомін полонини», широко відомі обробки закарпатських народних пісень «Іванку, Іванку», «Тиха вода», «Ой у саду ружа посаджена», «Ой, Василю молоденький» та багато інших, які давно увійшли до золотого фонду Закарпатського хору.
З його пісень черпають творчу наснагу багато хорових колективів, вокальних ансамблів, окремих виконавців. Це і львівська «Трембіта», і Піддуклянський український народний ансамбль пісні і танцю у Пряшеві, і знамените вокальне тріо сестер Байко, і, безперечно, майже всі закарпатські хорові колективи та ансамблі.
Напевно, немає на карті нашого краю найменшого села, де б не чули пісень нашого великого майстра хору – Миколи Попенка.
У 1986 році він створив ансамбль пісні та танцю «Дружба» Ужгородського РБК, вокальний ансамбль «Писанка», співав у квартеті «Цімбори».
Людина енциклопедичних знань, невтомний збирач народної творчості, з 1986 року старший викладач Ужгородського училища культури та філії Київського національного університету культури і мистецтв, Микола Попенко завжди дивував своєю наполегливістю, цілеспрямованістю, творчим пошуком і мудрістю. Він вселяв віру у власні сили тим, хто з ним спілкувався, для багатьох митців різних поколінь був вчителем і мудрим порадником. Попенко, як магніт, притягував до себе людей і завжди був центром творчого життя. Наповнений духовними чеснотами й талантами, він щедро ділився ними з усіма, хто цього потребував.
До речі, Микола Попенко – почесний громадянин рідного Рахова та міста Ужгорода, заслужений артист України. Йому була присуджена довічна державна стипендія як видатному діячу культури і мистецтв України. Та найбільша нагорода для митця – народна шана та любов.
25 вересня 2025 року виповниться 80 років з дня заснування Заслуженого академічного Закарпатського народного хору – провідного мистецького колективу України, носія нематеріальної культурної спадщини, форпосту української культури на заході України, якому вдалося зберегти безцінні духовні скарби та надати їм другого життя, нового забарвлення, не руйнуючи їхніх першоджерел. Від початку свого існування і до сьогодні наш колектив залишається, без перебільшення, творчою лабораторією, до якої був дотичний і Микола Якович Попенко – видатний диригент, композитор, громадсько-культурний діяч, педагог та фольклорист, корифей української культури.
Наталія Петій-Потапчук, директор-художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного Закарпатського народного хору
Джерело: http://uzhgorod.net.ua/news/188809
