Олег Саркіц
Повномасштабна війна, розпочата Росією 2022 року, кардинально змінила модель співпраці України з її західними партнерами в оборонно-промисловому комплексі (ОПК). Станом на липень 2025 року спільні оборонні об’єкти України з державами-партнерами не лише зросли кількісно, а й перейшли на якісно новий рівень — від допомоги до виробничих партнерств і спільних підприємств.
Однією з найефективніших є так звана данська модель фінансування. Суть моделі полягає в тому, що Данія фінансує виробництво української зброї безпосередньо на українських заводах. Наприклад, так було профінансовано виробництво самохідних гаубиць «Богдана» та великої кількості БПЛА різних типів. Подібна модель дає можливість не просто посилювати армію України, а й одночасно стимулювати український ОПК. 2025 року завдяки данській схемі українська армія отримає озброєння на суму близько 1,3 млрд євро.
Окрім фінансової складової, Данія активно долучається й до технологічних аспектів. Зокрема, українські та данські компанії спільно вироблятимуть три типи безпілотних літальних апаратів (БпЛА): ударні, перехоплювачі ракет і далекобійні розвідувальні. Крім цього, планується відкрити філії українських виробництв на території Данії для прискорення логістики та масштабування виробництва.
Норвегія стала ще одним ключовим партнером України у морській і повітряній обороні. Норвезький оборонний гігант Kongsberg відкрив представництво в Києві та ініціював спільне виробництво безпілотних надводних апаратів (USV) і протиракетних комплексів. Ці проєкти реалізуються з використанням норвезьких технологій NASAMS і RWS, що дозволяє Україні не лише отримати сучасні технології, але й інтегруватися до європейських виробничих ланцюгів.
Сполучене Королівство своєю чергою фінансує й організовує виробництво українських безпілотників на своїй території. Згідно з домовленостями, всі виготовлені БпЛА до завершення війни будуть спрямовані в Україну, після чого виробництво триватиме для потреб обох країн.
Зі США Україна розпочала унікальний проєкт із виробництва спеціальних хімічних компонентів, необхідних для виробництва боєприпасів. Спільне підприємство, створене з американською компанією D&M Holding, допоможе Україні ліквідувати дефіцит критично важливих речовин і посилить її автономність у військовому виробництві.
Німеччина також інтенсивно розвиває партнерство з українськими підприємствами. У липні 2025 року стартувало виробництво далекобійних ракет на території України за фінансової підтримки Берліна. Rheinmetall і KMW відкрили в Україні спільні сервісні підприємства для ремонту та виробництва бронетехніки й боєприпасів, що дає змогу поєднати німецький інженерний досвід з українськими виробничими потужностями.
Також в Україні вже працюють R&D-центр латвійської компанії Atlas Aerospace, завод із складання штурмових гвинтівок Colt CZ Group (Чехія), виробляються канадські бронеавтомобілі Roshel. Найближчим часом до цього переліку планують долучитися Baykar (Туреччина), BAE Systems (Велика Британія), Northrop Grumman (США) і багато інших світових ОПК-гігантів.
Франція, Італія, Іспанія та Польща також активно ведуть переговори про відкриття спільних виробництв, переважно у сфері безпілотників та артилерійських боєприпасів.
Таке масштабування міжнародної кооперації демонструє, що Україна вже не просто отримує допомогу, а й стає важливою складовою європейської безпеки, активно інтегруючись у західні оборонні ланцюги. Фактично це визнання неподільності безпеки України та безпеки Європи.
Усі спільні підприємства дають не тільки оборонний, а й економічний ефект. Кожне підприємство — це і нові робочі місця для українців, і вагомий внесок у економічне зростання.
Таким чином, спільні оборонні проєкти із західними партнерами вже сьогодні дозволяють Україні посилити свою обороноздатність і водночас створити фундамент для довгострокової технологічної співпраці після завершення війни. Цей тренд є показовим чинником інтеграції України в безпекову систему європейської частини НАТО.
Сьогодні піковий потенціал українського ОПК оцінюється в 45 млрд дол., з яких внутрішнє держзамовлення покриває лише до 11,5 млрд. Тобто можливості для зростання та розвитку є. Потенційно Україна може збільшити обсяг ОПК ще в кілька разів за найближчі роки.
Втім, щоб нова модель спільного оборонного виробництва стала не просто короткостроковим антикризовим рішенням, а довгостроковою складовою економіки та безпеки України, уряду варто взяти на себе проактивну роль у створенні сприятливого середовища для такої співпраці.
Першочергово необхідно забезпечити стабільну й надійну систему захисту інформації на рівні підприємств, спільних проєктів, виробничих ланцюгів і навіть процесів перемовин. Воєнні ризики — ключові у цій співпраці, й звести їх до мінімуму — ключове завдання української сторони. Непросте воно ще й тому, що зазвичай поглиблення промислового співробітництва нерідко потребує спрощення процедур для отримання допусків і сертифікацій у сфері безпеки заради комфорту партнерів. Вибір важкий, але принаймні у воєнний час — очевидний.
Другий важливий крок — це стратегічне планування кадрового забезпечення: від запуску швидких програм підготовки фахівців до розширення державно-приватних проєктів у сфері освіти й перепідготовки кадрів для ОПК. На жаль, демографічна ситуація не ставатиме кращою, і розв’язання цієї проблеми повністю лягає на плечі української сторони. На щастя, виробники здебільшого зацікавленні в участі з підготовки чи перепідготовки кваліфікованого персоналу для своїх потреб.
Водночас слід розвивати постійний і системний діалог між виробниками, державними замовниками та іноземними партнерами для оперативного узгодження потреб, обсягів і номенклатури. Принаймні зараз такі проєкти насамперед мають задовольняти нагальні потреби військових, забезпечуючи їх тим озброєнням, яке найбільш затребуване і показало найкращу ефективність.
Нарешті, критично важливо створити спеціальний режим для спільних підприємств із максимально спрощеним регуляторним середовищем поза безпековою складовою, відсутністю зайвої бюрократії та чіткою процедурою митного й податкового адміністрування. Це дасть можливість перетворити нинішні та майбутні спільні проєкти не лише на точкову допомогу фронту зараз, а й на фундамент довгострокової інтеграції України до глобального військово-промислового комплексу, інтегруватися у виробничі ланцюги, отримати доступ до провідних технологій, розширювати залучення інвестицій і розвивати внутрішній виробничий потенціал у галузі ОПК.
