15 серпня в Ужгороді Донецький академічний обласний драматичний театр міста Маріуполь відкриває сезон прем’єрою «Ніч у Лісабоні».
Це вже 15-а прем’єра театру, яка відбудеться на сцені «ПАДІЮНу» о 18:00. Донецький театр (м. Маріуполь) представить глядачам автобіографічну виставу за твором Еріхa Марії Ремарка, події якої розгортаються у ХХ столітті.
У головній ролі – запрошений народний артист України Володимир Горянський, режисер-постановник – народний артист України Юрій Одинокий.
За словами режисера, вистава відбувається на тлі воєнних подій Другої світової війни.
«Тема війни дуже болить Україні та Маріупольському театру зокрема. Акторам самим довелося пережити жах окупації та виїзду з міста в надважких умовах – під обстрілами, на російських блокпостах, де не жаліли навіть малих дітей. Це дуже важка, болюча історія. Війна змінила наші почуття. Репетиції проводити морально складно, повертаючись у ті емоції. Мистецтво допомагає переосмислювати історичні події. У драматургії Ремарк зобразив вічні цінності – кохання, заради якого людина жертвує собою, нехтує небезпекою, щоб врятувати близьку людину», – зазначає Юрій Одинокий.
Наскрізна тема вистави – болюче кохання, яке намагалися урятувати, але не змогли. За словами режисера, історія трагічна, а п’єса побудована за мотивами роману. За розвитком сюжету, врятований Шварцем головний персонаж повертається на ту ж набережну Лісабона через 30 років після закінчення війни, щоб ушанувати пам’ять. Його мучить совість за те, що він ніяк не віддячив людині, котра віддала йому квитки на пароплав, на який він сам потрапити не міг. Це був останній пароплав, котрий вивозив до Америки втікачів. Герой повертається вже як заможний бізнесмен з Америки та хоче встановити барельєф.
«Дуже багато моментів, які торкаються нас особисто. Багато подій перегукуються із сучасними реаліями та долями людей, котрі тікають від війни. Митці повинні розповідати про це, адже театр – це певна магія, магічний ритуал. І я думаю, що ми його вкладаємо у цю виставу, щоб таке більше ніколи не повторювалося в історії людства», – каже постановник.
У виставі задіяні 15 акторів. Писати п’єсу режисер почав у жовтні минулого року, а втілювати в життя – із квітня. Наразі активно тривають репетиції.
Директор-художній керівник театру, заслужений діяч мистецтв України Геннадій Дибовський розповідає, що перші репетиції (під час яких будували ідеологію та драматургію) проводили в невеличкому приміщенні, яке орендували на вулиці Собранецькій. Зараз працюють у «ПАДІЮНі», де здійснюють технічну обробку вистави: налаштовують світло, музику та реквізит.
«Наш театр – один із небагатьох, який відчув, що таке війна та втрата всього. Наші актори навіть пам’ять не змогли забрати з собою: фото дітей, батьків, дідусів. Ми не лише розповідаємо цю історію, ми переживаємо її знову. Узагалі прем?єра вистави «Ніч у Лісабоні» – перше театральне прочитання цього твору. Не тільки в Україні – її взагалі ніде у світі не ставили. Ремарк дав дозвіл лише одній кіностудії зняти кінострічку за цим романом. Тому це ексклюзив», – наголошує Геннадій Дибовський.
Маріупольський театр, який був релокований в Ужгород у 2022 році, не має власного приміщення, а кожен працівник виконує кілька функцій. Сам пан Геннадій працює адміністратором, директором, балетмейстером та водієм. Колектив намагається продовжувати діяльність власними силами, багато гастролює, щоб оновлювати технічне обладнання зокрема. Спеціально для прем’єри придбали нове світло, звукову апаратуру та мікрофони.
Нині сформувався закарпатсько-донецький колектив: серед акторів – семеро маріупольців, решта – молодь із Дніпровського театрального коледжу та Ужгородської академії культури. Менеджмент майже весь закарпатський: бухгалтерія, кадри, юристи.
«Починаємо відроджувати те, що було на Донеччині: любов глядачів, підтримку держави, області, міста, спонсорів. Зрозуміли, що сьогодні не можна чекати глядачів – треба йти до них. Зараз трохи не вистачає підтримки з боку влади. Фінансово складно орендувати приміщення театру для вистав», – каже пан Геннадій.
Через відсутність власного приміщення для репетицій, театр змушений зберігати декорації частинами: щось возять із собою, частину залишили на домовленостях у Закарпатському драмтеатрі, дещо – вдома.
За словами керівника театру, такий формат змушує мати не багато вистав, а готувати їх більш під конкретний формат та аудиторію, щоб було легко дарувати глядачам ексклюзивний театральний продукт.
«Ми вимушені перейти на формат антрепризного театру, тобто на колесах. Це вимагає багато часу на логістику та ефективну рекламу. Наш імідж базується на якості творчого складу, але й адміністративна структура має бути на висоті. Торік ми об’їздили все Закарпаття, побували в кожній громаді, знайшли багато друзів», – зазначає директор.
Театр орієнтується і на дитячу аудиторію. Минулого року поставили «Мина Мазайла». З вересня планують вистави у школах навіть у маленьких містах. Для молоді підготували ексклюзивну стендап-виставу, з якою наступного року гастролюватимуть у вишах Львова, Києва, Вінниці. З постановкою «Маріупольська драма» колектив їздить усім світом.
Театр уже виступав у Львівській області, Києві, Дніпрі, Рівному, Тернополі. Цього року планують тури до Вінниці, Хмельницького, Одеси. На вересень і листопад передбачаються яскраві тури з «Ніччю у Лісабоні» Україною, а наступного року – європейський маршрут із 13 країн: Молдова, Румунія, Італія, Франція, Польща, Німеччина, Австрія, Швейцарія тощо.
У жовтні частина трупи вирушить у Європу, а 22 жовтня відбудеться символічна вистава «Маріупольської драми» в Гаазі, де збереться політична еліта.
«У жовтні до нас приїде канадський режисер, який поставить ексклюзивно написану для нашого театру п’єсу про двох дівчат з Маріуполя. Ідея полягає в тому, щоб відобразити історію двох подруг. Після війни одна залишилася працювати в російському театрі, інша – у нашому українському. Ми хочемо показати ці суперечки та амбіції, донести, що з колабораціоністами домовлятися нема сенсу. Це буде канадсько-український проєкт. Також плануємо цього року поставити казку Олександра Гавраша про українську шаблю – зброю, яка непереможна, щоб діти змалку відчували дух козацтва та незламності. Планів багато, часу мало, але сидіти й чекати немає сенсу – треба працювати й упевнено казати своєю творчістю, що Донецький драматичний театр міста Маріуполь живий», – підсумовує Геннадій Дибовський.
Карпатський Телеграф
