Село Золотарьово, що входить до Драгівської територіальної громади на Хустщині, зустріло похмурою погодою. Але погода – дрібниця порівняно з тим, у якому настрої зустріли мене учасниці народного аматорського фольклорного колективу «Золотарівчанка». Усміхнені й налаштовані до розмови, готові були розповідати про свій колектив, про усе, чим живуть, що береже пам’ять.
…Тож я познайомився з людьми, які, зберігаючи давні традиції, розвивають їх і на їхній основі йдуть далі, залишаються сучасними й цікавими для шанувальників музичного мистецтва.
СЕЛО ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ, ПРИРОДНИХ БАГАТСТВ
Славу селу в закарпатській глибинці – Золотарьову – принесли люди. У далекому минулому це – філософ, мовознавець, поет, священник, перший закарпатський академік (член Академії наук Угорщини з 1831 року) Василь Довгович (справжнє прізвище Довганич, 1783–1849). У сучасності – прозаїк, драматург, актор Хустського народного театру, член Спілки письменників України Олександр Сливка (1909–2008), генерал Чеської армії Антон Попович (1924–2014), десятки діячів у науці, економіці, культурі…
У Золотарьові є кілька мінеральних джерел (вода одного з них в урочищі Осуй має унікальні лікувальні властивості. Тут від часів Австро-Угорської iмперiї і до середини минулого століття діяла купальня). Село завжди славилося великими врожаями яблук, що засвідчив і рекорд України, встановлений у категорії «Кондитерські вироби»: 9 жовтня 2011 року тут спекли найбільший яблучний пиріг (завдовжки 12,7 м і завширшки 0,58 м, вагою 246,5 кг).
Можна згадувати й інші факти з минулого, які роблять це село унікальним… А в сучасності славу про нього розносить народний аматорський фольклорний колектив «Золотарівчанка». Збирає фольклорні багатства, і, не даючи їм зникнути, відтворює в піснях, сценічних дійствах.
«Співати пісні, які транслюються на радіо чи друкуються в пісенних збірниках, хоч вони й гарні – невелика заслуга. А от знаходити, записувати і виконувати на сцені наші, золотарівські, не відомі широкій публіці, – означає бути несхожими на інших, мати своє обличчя», – розповідає керівниця колективу Марія Бабич.
Марія Михайлівна очолила «Золотарівчанку» ще в 2003-му, одразу як стала директоркою Будинку культури. Відтоді й донині, за винятком кількох років вимушеної перерви, вона – керівниця аматорського фольклорного колективу. У період 2016–2018 років колективом керувала Людмила Іванівна Газа.
«ЗОЛОТАРІВСЬКА СВАДЬБА» – ЦЕ НАДЗВИЧАЙНО ВИДОВИЩНО
Але повернемося до минулого і розповімо про все, як кажуть у Золотарьові, «за шором». У 1965 році, бачачи, як місцеві дівчата й жінки люблять і хочуть співати, тодішня завідувачка золотарівського клубу Юлія Корнелівна Молнар запропонувала їм об’єднатися в гурт – створити вокальний ансамбль. Зголосилися до участі не лише колеги з клубного закладу, а й учителі, працівники радгоспу – всіх понад десять осіб. Репетиції проводила сама керівниця клубу.
Виконували коломийки, обрядові пісні, записані від місцевого люду. Репертуар розширився після того, як у 1967-му, отримавши призначення на роботу завідувачки хатою-читальнею в присілку Черетово, до Золотарьова приїхала Олена Бабич. Керуючи колективом від 1970 по 2003 рік, Олена Іванівна змогла вселити віру в те, що і тоді, і пізніше стало «золотим правилом»: наймиліше те, що створене у себе, своїми людьми, своїм народом.
У той час у «Золотарівчанку» влилася і молоді, і літні люди, не байдужі до співу, народних традицій. Саме тоді колектив сфокусувався на ідеї відтворення на сцені золотарівських звичаїв і обрядів. Першою для показу обрали «Золотарівську свадьбу» – обряд, який вдало презентували на сцені в 1968 році. Вона й сьогодні займає почесне місце в репертуарі колективу.
Далі «посипалося», як із рогу достатку: колектив відтворив на сцені «Золотарівські вечорниці», «Гуски», «Піроскуби», «Різдвяний бетлегем»… Учасниці ансамблю записували і виконували коломийки…
У 1988 році великий успіх випав на долю скрипаля колективу Михайла Густея. Він був нагороджений срібною медаллю та Дипломом лауреата ІІ ступеня в республіканському огляді народної творчості.
Міжнародним визнанням колективу справедливо можна вважати запрошення до Словаччини: з програмою «Золотарівські вечорниці» виступив на фестивалі в місті Спішска Нова Вес. До сьогодні зігрівають аплодисменти, якими тоді, у 1991-му закарпаток нагородили совдруги-словаки.
НА «ЧЕРВОНІЙ РУТІ» У КИЄВІ – ЛАУРЕАТ ІІ ПРЕМІЇ
Час не стояв на місці, тож репертуар «Золотарівчанки» збагачувався, виконавська майстерність вдосконалювалася. Підсумком понад тридцятилітньої історії стало присвоєння колективові звання «народний». Це сталося на гребені минулого століття – в 1999-му.
У наступні роки колектив – частий гість на районній та обласній сценах. Брав участь в обласних фестивалях «Народні джерела», «Веселка над Тисою», «На Синевир трембіти кличуть», «Яворові гуслі», районному «Відлуння Менчула», « Салдобоський таниць», «Культурними стежками» й інших мистецьких заходів.
У 2013-му «Золотарівчанка» взяла найвищу в своєму літописі вершину – ІІ премію на XIII Всеукраїнському фестивалі сучасної пісні та популярної музики «Червона рута». До Києва тоді вирушив великий автобус, «під зав'язку» заповнений сценічними аксесуарами, музичними інструментами, старожитностями. Втім, головним для артистів-аматорів була налаштованість на успіх. І на величезній сцені, влаштованій на площі Національного комплексу «Експоцентр Украї?ни» (раніше Виставка досягнень народного господарства (ВДНГ) УРСР), її було здобуто!
…Керівниця колективу Марія Бабич згадує ту поїздку, і її голос наповнюється теплими нотками. Розповідає, з яким натхненням виспівувала на сцені золотарівські коломийки юна Іванка Молнар. А як самовіддано вигравали учасники гурту троїстих музик «Едельвейс» – Олександр Дикун, Ярослав Кошан і Михайло Гарастей. У їхньому репертуарі звучали в’язанка золотарівських народних і весільних обрядових мелодій. Незвична говірка, танці у вихорі марамороських мелодій, поєднані з жартами і молодим запалом, так полонили журі й слухачів, що «Золотарівчанку» беззастережно зарахували до лідерів усеукраїнського творчого змагання.
Виступи на столичній сцені тривали два дні: перший – конкурсний, другий – Гала-концерт переможців І туру конкурсу. І, врешті-решт, цілком заслужена ІІ премія в номінації «Автентичний фольклор». Таким досягненням на «Червоній руті» серед закарпатських виконавців можуть похвалитися буквально одиниці.
…У столиці «Золотарівчанка» на той час виступала не вперше: у 1999-му році її троїсті музики в складі Василя Ковача, Миколи Молнара та Володимира Малети разом із керівницею і солісткою колективу Оленою Бабич брали участь у звітному концерті Закарпатської області на сцені Палацу культури «Україна». Тоді ж ансамбль отримав високе визнання – звання «народний».
Неодноразово «Золотарівчанка» відзначилася благодійністю: виїжджали з концертами до дитячого будинку в м. Виноградів, а також до Вільшанського дитячого будинку-інтернату. З різдвяною програмою виступали у санаторії «Шаян». Брали участь у екопікніку на Вільшанському водосховищі, що відбувався за ініціативи Лєни Жук і «Chysto.de».
КОМПАКТ-ДИСК ЗАПИСАВ … ГІСТЬ ІЗ ЯПОНІЇ
Як і в будь-якому іншому колективі, його обличчя залежить від яскравих особистостей. В біографію «Золотарівчанки» яскравим досягненням вписався успіх солістки Єлизавети Довганич. Вона здобула гран-прі на районному огляді-конкурсі «Гранд-Талант Хустщини-2019».
А наступний, 2020-й запам'ятався для колективу візитом гостя з Країни вранішнього сонця. До Золотарьова, щоб познайомитися з його фольклорними музичними традиціями, приїхав японський фахівець Норіо Іногакі. «Щоб не було сторонніх звуків, записи відбувалися в приміщенні. Аби добитися високої якості, змушував по кілька разів виконувати одні й ті ж твори. Це тривало майже без перепочинку, – згадує учасниця колективу Надія Бабич-Ковач. – Усе-таки ми витримали цю «навалу», й гість поїхав задоволений. Вже з Японії надіслав нам компакт диск із зробленими записами «Золотарівчанки». Ними змогли поповнити нашу відео- й фототеку».
Дивуєшся готовності жінок із «Золотарівчанки» виїжджати в різні кінці області. У 2022-му побували на «Бетлегемській зірці», що в Сторожниці на Ужгородщині. Того ж року записали в свій актив Обласний конкурс коломийок у Тячеві. Ще через рік не оминули нагоди виступити в міжнародному мистецькому багатожанровому фестивалі-конкурсі «Ти у серці моїм, Україно». Колоритним співом відзначилися у 2024 і у 2025 роках, беручи участь у культурно-мистецьких акціях «Коляди в Старому селі», які проводить Обласний організаційно-методичний центр культури.
НАДІЙНА ОПОРА – ДРАГІВСЬКА ОТГ
Артисти-аматори задоволені постійною увагою до них із боку керівництва Драгівської територіальної громади, до складу якої входить Золотарьово. За кошти з бюджету громади їм пошили десять сценічних костюмів, цим завдячують депутатському корпусу Драгівської cільської ради і, насамперед, голові ради Михайлові Довганичу, начальниці відділу освіти, культури, спорту та туризму виконавчого комітету ради Марії Пацкан, спеціалістці цього відділу Людмилі Газі. З ними учасниці колективу обговорюють і вирішують усі нагальні потреби.
З початком повномасштабного вторгнення російських війсь в Україну колектив докорінно поміняв репертуар. Солістка колективу Єлизавета Довганич створила низку пісень на воєнну тематику. Їх колектив виконує у «народному» стилі: « Прийшла війна в Україну», «Горіла хаща», «Проводжала мати сина на війну», «Ой зелена полонина», «Ой помню, помню я той день…» і багато інших. Їх виконують під музичний супровід Михайла Рішка, Василя Худи та Людмили Гайович.
НЕ ЗРАДЖУЮЧИ РІДНІЙ КОЛОМИЙЦІ…
…І при цьому колектив не зраджує традиції фольклорних дійств. «Вже зовсім скоро у нашому репертуарі з'явиться фольклорне дійство «Посижки у говіння». Збираємося на репетиції двічі на тиждень, і кожна ставиться до них дуже відповідально», – зазначає керівниця «Золотарівчанки» Марія Бабич.
Водночас із репертуару нікуди не поділися коломийки – короткі жартівливі пісні, якими щедра ця місцевість. Їх учасниці записують від старих людей, а також пишуть самі. Багато знає учасниця колективу Єлизавета Довганич, долучається і місцева поетка Христина Сливка-Бабич.
…Без коломийок не обходяться й написані Єлизаветою Довганич сценарії фольклорних програм «Посижки у куми Єлисавети» та «Сватання». Вона вплітає в тексти дійств закарпатські пісні, фіґлі. Часто із «Золотарівчанкою» виступає юна Марічка Довганич – внучка Єлизавети Довганич.
За понад півстолітню історію «Золотарівчанки» її склад змінювався не раз і не двічі. Нині до нього входять: Марія Бабич, бібліотекарка Наталія Турок, завідувачка магазином Наталія Довганич, продавчиня Надія Голяк. Чотирма учасницями представлений Золотарівський ліцей, серед яких – секретарка Надія Ковач, психологиня Тетяна Попович, вчителька мистецтв Людмила Гайович, прибиральниця Ганна Ковач. Творче обличчя вагомо залежить від Єлизавети Довганич та Олени Довганич – домогосподарок, які на заслуженому відпочинку.
Поміж концертними виступами й трудовими буднями учасниці «Золотарівчанки» знаходять час, щоб змістовно відпочивати. Цим, кажуть, завдячують старості села Василю Сливці.
За всіх обставин сьогодні найбільше їхнє бажання – перемога України у війні й довгоочікуваний мир! І все, що можуть, намагаються робити для цього.
Василь БЕДЗІР,
завідувач інформаційно-редакційного сектору
КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради
Фото автора та з архіву колективу
