Автор книжки «Ватра в Карпатах. Репортажі з минулого» Михайло Маркович — етнограф-краєзнавець за покликанням. За п’ять років зібрав унікальну колекцію з понад 300 світлин і листівок, які відображають життя на Закарпатті на початку ХХ століття.
Завдяки своєму хобі, яке перейшло на професійний дослідницький рівень, відкриває рідний край для себе і знайомить з ним інших. У цифровому (відсканованому) форматі зібрав кілька тисяч рідкісних фотографій з різних світових архівів і приватних збірок.
Почалося все з дослідження фотокарток рідного села Майдан на Міжгірщині, якими ділився й обговорював у соцмережі.
«Моя мотивація була такою: я хотів візуалізувати для себе зниклий світ моїх предків — світ, у якому жили мої прадіди й прабаби — те, що вони бачили навколо себе. Мені пощастило чути їхні розповіді про минувшину, адже дожили вони до 90 років. І те, що вони мені передали словами, я згодом знайшов на фотографіях, і зміг собі підтвердити чи спростувати», — розповідає Михайло.
На старих фотографіях — автентична закарпатська архітектура, побут і народний одяг місцевого багатонаціонального населення, а також вигляд сіл та містечок початку ХХ століття. Якщо уважно придивитися й порівняти з сучасністю, то стає очевидним, наскільки все змінилося за невеликий проміжок часу. Наприклад, одна з таких світлин — з його села Майдан, зроблена невідомим фотографом у 1930-х роках. Сьогодні ж усе виглядає зовсім інакше. Ця фотолистівка, відправлена з Підкарпатської Русі, як називали Закарпаття в часи Чехословаччини, повернулася в Ужгород з Праги завдяки друзям Михайла Марковича, і стала символом зворотного зв’язку з минулим.
«Це моє хобі й водночас така внутрішня потреба — відкрити для себе край, рідне Закарпаття, і показати його унікальність, продемонструвати, у чому справжня цінність. Скласти історичний пазл, мозаїчно розкиданий у просторі й часі на початку ХХ століття», — зазначає дослідник.
Це особливий досвід, адже завдяки віднайденим старим фотографіям можна досліджувати вузлувату історію Закарпаття — від Першої світової війни до періоду незалежної України. За одне століття край у центрі Європи опинявся у складі щонайменше шести різних держав.
За словами дослідника, спочатку пошуки були непростими: фонди в архівах, як закордонних, так і українських, залишалися недоступними, багато світлин були неоцифрованими, та й інформації про їхнє місцезнаходження майже не було. Та з кожним роком дедалі більше матеріалів стає відкритими та доступними онлайн. Дещо вже відскановано й опубліковано на сайтах установ, наприклад, у Чехії, Франції й Німеччині, на прохання Михайла Марковича.
На своїй сторінці в соцмережі «Фейсбук» він веде популярний блог на історично-етнографічну тематику, де практично щодня публікує фотографії з різних куточків Закарпаття з текстовим коментарем.
Серед найцікавіших і рідкісних фотографій — світлини часів Першої світової війни. Їм понад сто років. Військові кореспонденти, які приїжджали тоді в регіон, окрім фото з фронту, робили й світлини місцевого населення — людей в гунях, на конях, біля церков та хат.
«За фотографіями ховається велика історія, бо це – зниклий світ, який існує вже тільки на старих світлинах, і який треба відкривати. За кожною фотокарткою — чиясь доля. Особливо цінні листівки, які пройшли поштове відправлення. Їх відсилали із Закарпаття різні люди в різні міста та країни — можна ідентифікувати за надписами за мовою й поштовими марками. На одній із таких листівок, наприклад, зображено церкву, яку перенесли зі Свалявщини до Воловеччини, а згодом — до музею під відкритим небом у Києві», — розповідає дослідник.
У колекції Михайла Марковича є фото з приватних альбомів із Закарпаття та інших країн. Серед них — унікальна світлина долинянки у сорочці-заспульниці — такий тип сорочок носили тільки в долинах річок Ріка та Теребля. Часто саме одяг допомагає ідентифікувати район, населений пункт і період зйомки.
На старих фото можна побачити унікальні обряди. Наприклад, весілля в селі Синевир. Його, ймовірно, зняв чеський фотограф — у кадрі є діти в костюмах, взуті, й місцеві босоногі хлопчики в сорочках з домотканого полотна — видно контраст і соціальні відмінності.
Серед фото є рідкісні: на одній з таких зображено ветерана Першої світової війни, людину з інвалідністю. Світлина підписана трьома мовами: чеською, німецькою та українською. Чоловік тримає котика – не частий випадок на фото початку ХХ століття.
Колекцію Михайло почав формувати ще під час ковіду. Спершу збирав фото онлайн: з архівів, музеїв, приватних колекцій. Потім зосередився на матеріальних світлинах, які можна якісно відсканувати й досліджувати детальніше.
Чимало світлин надсилають друзі з Праги та Німеччини. Завдяки онлайн-аукціонам і підтримці знайомих вдається поповнювати колекцію рідкісними листівками. Деякі книжки для написання статей надсилали навіть із США.
Для досліджень вдалося отримати чимало фотографій з чеських архівів: Національного музею, Слов’янської бібліотеки в Празі, Моравського музею, Університету Масарика в Брно, Академії наук. Також є світлини з приватних архівів родичів фотографів, які побували на Закарпатті у 1920–1930-х роках.
«Я дізнався з однієї книжки про фотографа Фердинанда Бучину. Потім познайомився з Томашем Расселом – його внуком. Уже завдяки йому – з сином та донькою інших фотографів. Це вже старші люди – обом за 80 років. Так вдалося отримати їхні архіви. Усе це вдалося реалізувати завдяки онлайн-листуванню. Однак, це тривалий процес. Бувало, що рік листувався, щоб отримати один архів із 300 фотографій. А ще — у кожного музею свої тарифи на послуги сканування та використання у статтях і книжках», — зазначає Михайло.
Фотографії Михайло публікує в тематичних статтях — про весілля, Різдво, Великдень, дерев’яні церкви, традиційний одяг.
У його дебютній книжці «Ватра в Карпатах» використано понад 550 унікальних фотографій. Вона містить 25 нарисів про життя, традиції, побут, культуру, архітектуру, цікавих особистостей Закарпаття початку ХХ століття. Книга вийшла на початку 2025 року, перший невеликий наклад дуже швидко розійшовся, а зараз друкується другий.
За словами автора, книжка – інший формат для популяризації історії й культури краю, бо ж фейсбук, як і інші соцмережі – не надто надійні майданчики для цього. Книжка ж буде завжди під рукою. Її можна читати, розглядати, насолоджуватись історією та дарувати друзям.
Книгу підготували до друку в Ужгороді, у «Видавництві Олександри Гаркуші». Це вийшов локальний продукт, який був написаний і надрукований на Закарпатті. Кілька примірників передали в бібліотеки в Україні, ще кілька – у музеї та бібліотеки Чехії.
Зараз Михайло Маркович працює над кількома проєктами. Зокрема над другим томом нарисів про Закарпаття, котрий матиме назву «У краю лісів і тварин». Наразі заплановано три томи. У книзі також буде 25 нарисів і нові старі фотографії. Автор також досліджує, хто саме робив ці світлини. Вивчає маршрути іноземних фотографів і мотиви, які привели їх у «край під полонинами».
У співпраці з львівським видавництвом «Локальна історія» готує ще одну книжку — про Срібну землю в об’єктивах іноземних фотографів початку ХХ століття. Вона міститиме 30 історій, проілюстрованих світлинами з різних архівів.
«У своїх статтях та дослідженнях я не перевантажую читача «академічністю», пишу так, щоб було зрозуміло пересічному українцю. Завдяки поєднанню історично-етнографічних текстів і фотографій вдається дізнаватися більше та розвінчувати міфи», — переконаний дослідник.
З «Видавництвом Олександри Гаркуші» працює також над виданням книжки «Карпатські контрасти», перекладеної з англійської. У 1937 році її написав ірландський репортер, який мандрував Чехословаччиною. Михайло проілюстрував видання 150 світлинами, щоб читач міг відчути атмосферу прочитаного.
«Я хочу створити свою бібліотеку “карпатики” — серію книжок зі світлинами, завдяки яким можна буде побачити справжню історію Закарпаття початку ХХ століття. Це можна назвати своєю мрією», — підсумовує Михайло Маркович.
Карпатський Телеграф
