Чемпіон світу з бойових мистецтв Владислав Горнодь. Владислав Горнодь/Facebook
Владислав Горнодь — вибухотехнік і спортсмен з Ужгорода, чемпіон Європи та світу з бойових єдиноборств. У поліції служить понад 13 років. У 2022-му розміновував деокуповані території. 18 грудня, працюючи в Чугуївському районі Харківської області, підірвався на міні й отримав поранення, що призвело до втрати ноги. Проте спорт не закинув. Після протезування чоловік продовжує брати участь у змаганнях. На чемпіонаті світу з бойових єдиноборств з комбат самозахисту ICO World Championships 2025, що проходив у Великій Британії, Владислав здобув золоту й срібну медалі. З 1600 учасників він був єдиним спортсменом із протезуванням.
Про свій шлях у спорті, мотивацію й прагнення допомагати іншим ветеранам Владислав Горнодь розповів "Суспільне Ужгород" після повернення зі змагань.
Комбат самозахист — вид бойового мистецтва, що охоплює різні єдиноборства. Це, зокрема, ударна дисципліна, змішані єдиноборства, які поєднують ударну техніку з боротьбою, греплінг — боротьба в кімоно або без кімоно. Також сюди належать ударна техніка руками, кікбоксинг, тайський бокс.
Владислав Горнодь розповідає, бойовими єдиноборствами став займатися у 2008 році:
“Тоді почали відкриватися перші секції змішаних єдиноборств, там, де можна і битися, і боротися, і це мене зацікавило. Бо до цього були або боротьба, або ударна техніка. І так я займався стабільно до 2014 року, вигравав із різних видів дисциплін зі змішаних єдиноборств на чемпіонатах України, Європи, світу”.
Далі, каже Владислав, було шість років перерви — через роботу. У 2020-му почав тренувати інших спортсменів в Академії спортивного виховання в Ужгороді, тоді й сам повернувся до тренувань і змагань. Виступав уже в двох дисциплінах — у змішаних єдиноборствах і боротьбі, здобував медалі на всеукраїнських, європейських і світових змаганнях.
Владислав Горнодь після змагань. Фото з особистого архіву Владислава Горнодя
У 2022 році вибухотехнік підірвався на міні.
“Після реабілітації вирішив, що треба знайти такий вид спорту, де можна людині з ампутацією перемагати звичайних людей, не просто конкурувати, а реально вигравати змагання. Я себе спробував в ударній техніці. І найвищий був у мене результат — друге місце на чемпіонаті світу в 2023 році, де я був єдиним учасником із протезом. Потім через те, що тільки я один в спортзалі займався з протезом, всі інші були звичайні спортсмени, вирішив знайти, де більше людей з ампутаціями займаються єдиноборствами, і знайшов зал боротьби в Києві.Спробував себе на чемпіонаті України з боротьби, потрапив у призи”, — розповідає Владислав.
У 2024 році він став чемпіоном світу з єдиноборств. У 2025 повторив успіх — здобув золоту медаль в боротьбі без кімоно (No Gi), а також срібло в боротьбі з кімоно (With Gi) на чемпіонаті світу ICO World Championships 2025 в Уельсі (Велика Британія).
На запитання, чи не було до нього особливого ставлення від інших учасників через протез, відповідає так:
“Ніхто не хотів мені програти. Люди з усіх сил старалися не здаватися. Навіть коли їм було боляче. Було видно, що дуже депресивний стан був у суперників після програшу. Ну, це дійсно так. Я навіть не вперше помічаю, скільки я разів виступав зі звичайними спортсменами, ніхто не хоче йти на п’єдестал фотографуватися. Їм дуже прикро, що вони програли людині без ноги”.
Владислав Горнодь після перемоги на змаганнях. Фото з особистого архіву Владислава Горнодя
Владислав каже, ставиться до цього нормально, адже хоче показати, що спортсмени з ампутаціями можуть вигравати у здорових суперників:
“Це краще, ніж показувати, що ти маєш виступати там, де тобі нав'язують. Так само щодо паралімпійського або ветеранського спорту. Розумієте, я почав виступати у звичайних категоріях тільки для того, щоб продемонструвати, що люди, які віддали частину себе за свою країну, мають самі обирати, де їм виступати, не тільки в спорті, а де й чим їм займатися у цивільному житті. Ніхто нікому не має нав'язувати свою думку. Максимум можуть сказати: "У тебе є такий і такий вибір". Я ж нікому не кажу: "Ідіть і виступайте у звичайних категоріях з ампутацією". Я просто показую, що є такий шлях, що можна таким шляхом іти й він приносить результат”.
Владислав Горнодь під час змагань. Фото з особистого архіву Владислава Горнодя
Ветеран розповідає: коли вперше змагався, вже маючи протез, сумнівів, чи робити це, не мав. Уже під час реабілітації розумів, що й далі їздитиме на чемпіонати, лише не знав, скільки часу займе підготовка:
“Це зайняло набагато менше часу, ніж я думав. Я не очікував такого швидкого прогресу. Я не знав просто, що людина з ампутацією може так адаптувати свої слабкі сторони в сильні. Уперше я став призером світу з ударної техніки через пів року після протезування. Через півтора року — чемпіоном світу з боротьби”.
Найскладнішим, за словами Владислава, було призвичаїтися, що тепер у спорті треба працювати по-іншому. Він все життя займався змішаними іграми, де можна і боротися, і битися.
“А тут або боротися, або ударна техніка. Я починав з ударної техніки, бо думав, що це простіше буде для ампутації нижньої кінцівки. А потім уже перейшов на боротьбу. Бо я не думав, що без протеза можна боротися на високому рівні. Але як показала практика, боротися набагато простіше без протеза, аніж займатися ударною технікою з протезом”, — ділиться спортсмен.
Владислав Горнодь під час змагань. Фото з особистого архіву Владислава Горнодя
Своєю перевагою він вважає те, що завжди викладається на 100%.
“Мені, знаєте, немає що втрачати. Якщо я навіть програю, то я програю звичайному спортсмену. Хоча б взяти чемпіонат світу: майже всі учасники там — чемпіони своїх країн, дехто навіть чемпіони Європи й світу. Розумієте? У них такий моральний, психологічний ступор: “А що буде, якщо я програю противнику без ноги, а я там, наприклад, чемпіон Європи, світу або від своєї країни?”, — розповідає ветеран.
Владислав Горнодь очолює Закарпатський осередок громадської організації “Всеукраїнська асоціація бойових мистецтв. Комбат самозахист ІСО”. Також відкрив спа-зали для занять з адаптивної боротьби й локації для плавання, які є безплатними для ветеранів. Це басейни в Мукачеві й Ужгороді на базі УжНУ, а також зали адаптивної боротьби в Ужгороді й селі Минай.
Реабілітаційне заняття з плавання для ветеранів. Вероніка Мороз/Суспільне Ужгород
Каже, хоче тренувати якомога більше ветеранів, відкривати на Закарпатті нові локації з адаптивних видів боротьби й басейни:
“Для цього більше потрібна фінансова допомога. Оскільки у нас є змога надавати транспорт ветеранам, щоб доїжджати до локацій. А ці всі локації тримаються на благодійній допомозі різних фондів і меценатів”.
Тим, хто хоче спробувати себе у спорті, або продовжувати займатися після поранень, але не наважується, Владислав радить:
“Треба пробувати. Поки не спробуєш, не дізнаєшся. Уже, як раніше, не буде, але може бути краще. Головне, правильно адаптуватися до тих умов, які в нас зараз є".
