«Робота психолога — це бути для когось світлом у темряві». Саме з цією фразою асоціюється професійний шлях Каріни Фаньо, психологині відділу соціально-гуманітарної роботи ДСНС Закарпаття.
Вона – людина, яку хочеться обійняти вже після перших хвилин розмови, та, якій довіряєш інтуїтивно. І це не просто гарні слова — їх підтверджують реальні історії з численних виїздів та робочих моментів.
«До вступу в університет я вважала себе не дуже тактильною людиною. Але згодом зрозуміла, що дотик надзвичайно важливий інструмент у роботі психолога. Через нього легше налагодити контакт, неважливо, йдеться про евакуацію, навчання чи просто щиру розмову. Звісно, завжди з дозволу людини, бо не всі готові, щоб порушували їхній особистий простір. Але чомусь у мене так завжди виходить, що люди самі кидаються в обійми, – зазначає героїня.
Відтоді під час робочих буднів Каріни траплялося всяке: і сльози, і виснаження, і непрості ситуації. Але чого точно ніколи не було, так це жалю через вибір професії. Щасливі очі людей і щира вдячність — саме це надихає її рухатися далі.
Одразу після завершення навчання Каріна почала працювати інспектором у місті Рахів. Спочатку здавалося, що всі знання, здобуті за роки навчання, залишаться лише в теорії. Проте навіть на цій посаді психологічні навички виявилися надзвичайно корисними. Під час надзвичайних ситуацій, будь то пожежа чи інша надзвичайна подія, поки рятувальники виконували свою роботу, емоційною підтримкою для постраждалих та місцевих жителів ставала саме Каріна. Згодом з’явилася омріяна вакансія психолога в Головному управлінні, і вже понад 1,5 року Каріна працює за фахом.
За цей час вона надавала допомогу не лише населенню та особовому складу, а й підтримувала внутрішньо переміщених осіб, евакуйованих із зон бойових дій, а також допомагала колегам-психологам у Сумській області.
«Коли мене відрядили на Сумщину, спочатку стало трохи лячно: невідомість, нова ситуація та чи впораюся я? Але колеги зустріли мене з теплом і підтримкою, намагаючись створити максимально комфортні умови для роботи. Ми працювали на евакуації людей із населених пунктів, які перебували під постійними обстрілами, а також з особовим складом сумського гарнізону.
Тут водночас зустрічаються розпач і віра в майбутнє, глибоке людське горе і неймовірна підтримка від зовсім незнайомих, але щирих людей. І коли психологи ДСНС зустрічали тих, хто приїжджав з небезпечних регіонів, і відправляли їх у більш безпечні міста — було зрозуміло: вони мають зробити усе можливе, аби ті, чиє життя вмістилося в одну валізу, відчули — попереду буде краще. Що життя ще налагодиться, і мир обов’язково повернеться в нашу рідну країну.
«Щодо колег, то тут усе так само, як і з рідними закарпатськими рятувальниками. Коли приходиш до них із навчанням чи тренінгами, нас, психологів, спершу сприймають як щось другорядне, навіть зайве. Адже хлопці (зазвичай це піротехніки чи рятувальники) бачили чимало горя, руйнувань і людських сліз. Вони намагаються жартувати, мовчать, тримаються на відстані… Але минає трохи часу. Кілька розмов, кілька психологічних вправ, і щось починає змінюватися. Маски поступово спадають, і тоді починаються справжні розмови: про біль, втому, страх та пережите. Саме в ці моменти ти чітко усвідомлюєш, чому ти тут. І для чого все це», — ділиться Каріна.
Раніше про професію психолога майже не говорили. Сьогодні ж вона звучить голосно, бо потреба в ній стала очевидною. Психолог — це не просто фахівець, це людина, яка тримає за руку, коли світ навколо руйнується, а в теперішніх реаліях, моральна підтримка вже не розкіш, а життєва необхідність. Адже якщо ми будемо ігнорувати власний душевний біль, той біль одного дня може прорватися. Саме тому так важливо вчасно говорити, слухати та відчувати. І бути поруч. Тим самим острівцем підтримки нашого емоційного стану і є психологи ДСНС. Зажди поруч, завжди підтримають.
