Територія Гуцульської республіки у 1919-му році. Фото: Закарпатський краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького | сайт
Гуцульська республіка проіснувала до 11 червня 1919 року, тобто до тих пір, коли румунські війська увійшли до Ясіня. Про історичне значення національно-державницького виступу гуцулів закарпатської Верховини свідчить і той факт, що у 1939 році на офіційному рівні регіональна влада прийняла рішення щороку урочисто відзначати день проголошення Гуцульської республіки, без існування якої не могло бути і Карпатської України.
Та хоч вона проіснувала недовго й кінець її був трагічним, саме вона стала першою реальною спробою встановлення української влади в окремо взятому регіоні — на Закарпатті. За словами доктора наук з державного управління Маріана Токара, Гуцульська республіка була передвісником незалежності Карпатської України кінця 1930-х років.
“Саме під час революційних боїв 1918-1919 років формувалася свідомість українців, яка досягла своєї кульмінації напередодні Другої світової війни. На Гуцульщині, у найбільш революційному куточку Закарпатського краю, найсвідоміша частина місцевих жителів недвозначно заявила, що тяжіє до життя разом із усім українським народом у єдиній Українській Соборній Державі”, — зазначає Маріан Токар.
Волевиявлення закарпатців об’єднатися з Україною
Співзвучним із діяльністю Гуцульської республіки було згадане всенародне зібрання в Хусті (інші назви — Всенародний конгрес українського населення Закарпаття або Хустський з’їзд представників народних рад Закарпаття), на якому виголосили публічне звернення до українців із закликом єдності народу по обидва боки Карпат. Хустський форум об’єднав 420 делегатів і близько тисячі гостей, які під орудою відомих громадських діячів, що переважно представляли кола крайової інтелігенції, стали передвісниками успіхів українського національного руху на Закарпатті.
Його рішення мали значний психологічний та ідеологічний вплив на подальші події на Закарпатті і, зокрема в Гуцульській республіці. 21 січня 1919 року в Хусті відбулося засідання Всенародного конгресу українського населення Закарпаття, який своїм головою обрав Михайла Бращайка — громадсько-політичного діяча регіону. Один із очевидців писав:
“Голова зборів Михайло Бращайко… запитав народ: Куди ми хочемо прилучитися? До Угорщини? Чи, може, до Чехословаччини? Чи до України? — До України! — закричали делегати”. Для більшості Україна була державою, де жили брати по крові з древньою столицею Києвом”.
стр. 5 of 8
