Місто Хуст після Першої світової війни. архівне фото
Дослідник Ю. Химинець писав:
“Потім Михайло Бращайко говорив: “Ясно, що збори бажають злуку Угорської Русі з Українською Державою. Щоб було всім нам видно, що це воля більшості народу, прошу щоб той делегат, чи ті делегати, які мають іншу волю, голосилися до слова”.
— Голосіться до слова, – кричали делегати, — Ми вас вислухаємо чесно і без гніву. У залі було тихо. Ніхто не голосився. Заговорив знову Михайло Бращайко: однозгідна воля всенародних зборів: з’єднати Угорську Русь з Соборною Україною.
— Слава! Слава! Слава! — вирвалося з уст делегатів. Усі встали і зачали співати “Вже воскресла Україна, і Слава і Воля…”.
У “Протоколі писаному 21-го січня 1919 в Хусті на всенародніх зборах угро-руського народу, котрі відбулися в гімнастичній залі державної горожанської школи”, крім іншого, говорилося, що:
“1. Всенародні Збори Угорських русинів-українців з дня 21-го януара 1919 року висказують з’єднати всіх русинів-українців з комітатів Мараморош, Угоча, Берег, Земплин, Шариш, Спіш и Абауй-Торна і прилучення русинами-українцями заселених земель до Соборної України. Просячи, щоб нова держава при виконуванню (переведенню) сеї злуки узглядила особливе (окремішнє) положення угорських русинів-українців… …Із комітатів Мараморош, Угоча, Берег і Унг по постановленню легітимаційної комісії в’єдне (разом) 420 правильно і достовірно легітимованих (оправданих) послів явилися…”.
У тимчасовій конституції Західно-Української Народної Республіки від 13 листопада 1918 року Закарпаття було проголошено складовою частиною республіки. Отже, де-юре регіон ставав складовою частиною України, хоч де-факто влада останньої не була поширена на територію нашого краю. Для визнання де-юре регіону складовою частиною України служило саме рішення Всезакарпатського з’їзду в Хусті від 21 січня 1919 року, каже Маріан Токар.
А під час Акту злуки в Універсалі Директорії Української Народної Республіки про об’єднання земель українських говорилося:
“Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України…”.
30 січня 1919 року часопис “Закон і право” опублікував історичні документи свята злуки УНР і ЗУНР. На сьогоднішній день вони є бібліографічною рідкістю, зазначає Маріан Токар. У часописі вміщені Грамота Української Національної Ради про об’єднання ЗУНР з Великою Україною від 16 січня, вже згадуваний Універсал Директорії від 22 січня, а також резолюція, декларація і універсал Трудового Конгресу України від 28 січня.
У всіх цих документах Угорська Україна вважається складовою частиною Соборної Української держави. Представник від нашого регіону, згідно з Універсалом Трудового Конгресу, мав входити до складу Директорії — найвищого органу УНР.
Як напередодні Другої світової війни Угорщина окупувала Карпатську Україну
Карпато-Українська Держава постала у березні 1939 року, також як вияв волі частини місцевого населення щодо національної ідентифікації себе як українців і при дієвій підтримці громадян зі Східної Галичини, зокрема в державно-управлінській та військовій сферах, розповілає Маріан Токар.
“Це була цілеспрямована українська національно-державницька орієнтація тогочасної регіональної політичної та культурно-просвітньої еліти в межах території, яка не відійшла внаслідок анексії восени 1938 року до Угорщини”, — каже історик.
Підтвердженням цього є діяльність, погляди та реальні сподівання проукраїнських лідерів, діячів партій та громадських організацій жити у незалежній, вільній і соборній Україні. “Їхнє незламне прагнення до співжиття в єдиній Українській Державі справді неможливо заперечити. Одні з найкращих представників краю, будителі карпатського народу впродовж різних століть у своїй творчій і громадській діяльності ніколи не заперечували того факту, що населення навколо Карпат тяжіло до органічної єдності, було тією самою соціально-культурною спільністю, однією національною спільнотою, одним народом”, — зазначає Маріан Токар.
Майбутній Президент Карпатської України Августин Волошин ще у жовтні 1938 року виголошував, що “ми віримо, що великий 50 мільйоновий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги накладали на нас пута, знов садили нас в тюрми”.
Фактор тяжіння до політизації української нації та її територіального об’єднання в такій політичній формі організації як держава, був випадковим або ж ситуативним. Адже закономірність процесу єднання більш ніж логічна, природня й історично знакова. Названі події залишилися важливими маркерами на шляху подальшого національного державотворення України.
12 лютого 1939 року відбулися вибори до Сойму Карпатської України (регіональний парламент). Їх проведення було черговою подією у ланцюгу логічної процедури уконституювання державотворчих процесів Карпатської України. І результат виборів, попри різні складності, вказав курс на утвердження національної державності. Тоді вияв довіри громадян на виборах до регіонального парламенту (Сойму) отримали 32 кандидати єдиного списку від партії “Українське національне об’єднання”, створеної 24 січня 1939 року в Хусті.
Саме цим депутатам судилося прийняти історичної ваги Конституційні законні акти, що легітимізували державність Карпатської України на офіційних засіданнях Сойму 15-го березня 1939 року в місті Хуст — столиці Карпатської України.
стр. 6 of 8
Гуцульська республіка і Карпатська Україна: державотворчі процеси на Закарпатті у 20-му столітті –
