Прикордонник Василь на псевдо Кум боронить Україну від ворога з 2023 року. Він став на її захист добровольцем. Мотивація була дуже проста – двоє дітей-підлітків, для яких він як батько бачить інше майбутнє, аніж пропонують російські окупанти.
До повномасштабного вторгнення чоловік разом з сім’єю проживав на рідній Черкащині та займався ветеринарією. Розуміючи, що війна лише набирає обертів, завершив нагальні справи та мобілізувався.
Василь вирішив стати прикордонником. Він обрав мобільний бойовий загін Держприкордонслужби, але через захворювання його згодом визнали обмежено придатним та перемістили на Закарпаття – у Чопський прикордонний загін.
Однак Кум бачив своє завдання в іншому й одразу подав рапорт про переведення у бойовий підрозділ. Відтоді він брав участь у трьох виїздах на схід – на Донецький, Харківський та Сумський напрямки. Василь став на посаду гранатометника.
Перше поранення прикордонник дістав у першому ж виїзді. Тоді вони обороняли Андріївку на Донеччині. Автомобіль, яким бійців вивозили з позиції, наїхав на міну. Від вибуху та полум’я прогоріла стінка, вогонь вдарив прямо в обличчя. Обпалило шкіру, брови та бороду, посікло осколками. «То ж треба: у перший же виїзд – і горів я, буквально горів! З того часу бороду не ношу, зголюю», – сміється пригадуючи Кум.
У боях під Вовчанськом Василеві разом з побратимами довелося виходити з ворожого оточення. Росіяни оточили позицію з усіх боків. Прикордонникам дали наказ відходити на іншу точку. За майже добу в оточенні Кум та його побратими відбили п’ятнадцять ворожих штурмів, а потім він вивів усю свою групу, разом з пораненим.
Найважчі бої, пригадує Василь, були на Сумському напрямку. Небо було постійно вкрите ворожими дронами. Це практично унеможливлювало переміщення з позицій. Дійти можна було лише пішки, відстані часто сягали семи кілометрів – під постійним вогнем та камерами ворожих дронів. На одній з позицій військовослужбовцеві довелося пробути 34 дні. Коли він врешті вийшов на зв’язок з рідними, ті уже майже не вірили, що він живий.
Одного разу, розповідає Кум, його життя врятували звичайнісінькі льодяники. Він з побратимом був на позиції. Василь згадав, що у них залишалися дві цукерки і встав за ними. У цей момент у місце, на якому він сидів, влучив міномет. Василя засипало землею по груди.
«Я прийшов до тями, відкриваю очі, вгорі дірка, а над нею висить дрон. Я відштовхнув побратима. Кричу: біжи, бо обоє тут залишимося! Але він не втік, відкопав мене і ми встигли врятуватися. Ми потім ще багато з ним разом усього пройшли», – розповідає Кум.
Найголовніше, що не можна втрачати на війні, вважає Кум, це оптимізм та відчуття гумору. Він зізнається, що часто траплялися ситуації, з яких вибратися живим було майже дивом. Втім, каже Василь, він ніколи не здавався: «Я не знав, як я звідти виберусь, але завжди знав, що виберусь».
Наразі Кум разом зі своїм підрозділом перебуває на ротації на Закарпатті. За цей час пройшов навчання на оператора безпілотних авіаційних комплексів. У війні дронів, каже він, потрібно йти в ногу з технологіями і максимально ефективно використовувати їх проти ворога. Готується до нового виїзду та рішуче, цілеспрямовано відпрацьовує нові навички – усе заради того, аби якнайшвидше звільнити Україну від російської навали та повернутися до своєї сім’ї.
Західне регіональне управління Держприкордонслужби України
03 листопада 2025р.
