Питання швидше в іншому: наскільки угорці як громадяни України мають рівний доступ до освіти державною мовою, до державної служби чи адміністративних посад. Але й ці дискусії переважно використовуються політиками. В умовах війни, коли Україна прийняла багато біженців, Угорщина пояснює власні труднощі саме цим фактором. Мовляв, нам самим бракує ресурсів, їжі, грошей – бо ми допомагаємо українцям. Це прості політичні моделі, які не потребують складних пояснень. Їхнє головне завдання – емоційно вплинути на місцеве населення, створити відчуття загрози й мобілізувати підтримку. Тому інформаційні меседжі здебільшого спрямовані саме на угорське суспільство, а не на українське.
В Угорщині політики роками шукають “інших” для мобілізації електорату. Колись це був Брюссель, ЄС. Тепер – українці. Це прості схеми, вони не мають складних підґрунть. Головне – емоційно зачепити угорське населення, показати “ворога” і таким чином здобути підтримку.
– Як щодо провокацій на локальному рівні? Наприклад, напис “мадярів на ножі” на церкві на Закарпатті. Ця провокація у нас не мала великого інформаційного ефекту чи впливу, а в Угорщині стала скандалом.
– Це яскравий приклад інформаційної провокації. Варто пам’ятати, що історія знає безліч випадків, коли подібні гасла на стінах ставали поштовхом до міжетнічних конфліктів чи навіть чисток. На Закарпаття це ніяк не вплинуло, бо ніхто серйозно так не думає, ставлення одних до одних насправді хороше, це всі навколо розуміють. Місцеві просто замалювали напис, і на цьому все закінчилося. Українці й угорці далі спілкуються і живуть поряд, вони зустрілися на базарі, купили паприки, пішли на каву й спокійно спілкуються далі.
Але угорські політичні сили підсвітили це у своєму інформаційному просторі, перетворивши на тему державного рівня. Ось чому важливо мати механізми швидкої реакції: коментарі лідерів громад, круглі столи, експертні дискусії. Це допомагає нейтралізувати ефект маніпуляції.
