2 серпня – Міжнародний день пам’яті жертв геноциду ромів. Цього року світ згадував 81 роковини.
На території колишнього СРСР у 1941-1944, зокрема в Україні під час німецької окупації було знищено близько 30 тисяч ромів. “Расова гігієна” була основою політики нацистської Німеччини, коли під приводом расової “неповноцінності” знищували цілі народи. Тому з приходом німецьких військ в Україну почалось масове переслідування та знищення ромів.
“Нас зібрали в селі… Мене забрали з бабусею, маму також, і відвезли нас у Мукачево. Діти, всі ми шикувалися і кожного били пліткою. А за що? — ні за що. Навіть мене били. Мені йшов третій рік, мене дуже вдарили. Я впав і втратив свідомість. Казали, що ми не повинні жити на світі, бо ми роми, ми зіпсована нація. У мами була багата коса, аж до пояса. І коли німці нас туди забрали, вони її обстригли. Один каже до неї: “Навіщо тобі така коса, все одно спалимо тебе”, — згадує очевидець трагедії, Ласло Дюрі.
Наймасовіші знищення місцевих ромів — близько 25 тисяч людей — відбувались саме в тих регіонах України, що перебували під німецькою та румунською окупацією впродовж 1942-1943 років. Також, щонайменше 100 ромів, котрі проживали у Києві, були розстріляні разом з євреями в Бабиному Яру.
“Людей не було — позабирали на війну. А тих, кого не забрали, вивезли в Мукачево, в табір. Бо казали, що ті, хто залишився в селі, — носять їжу партизанам. Уже коли війна закінчилася, бувало, що одна жінка приходила в гості до мами. А мама питала: Де твої діти? — “Нема, повбивали”, — розповідає очевидиця Емілія Гоуді.
Антиромська політика на Закарпатті під час Другої світової війни
За словами дослідника геноциду ромів Михайла Тяглого у роки Другої світової війни Україна була розділена на кілька сфер впливу, а її території окуповані державами-союзниками Німеччини. Більша частина країни опинилася під німецькою окупацією, а Закарпаття перейшло під керівництво Угорщини.
Угорська адміністрація серйозно розглядала вирішення “ромського питання”. Тому місцева влада готувала громадську думку через медіа та впроваджувала антиромську політику зокрема порушили питання про їх виселення. Перший документ щодо намірів виселити ромів міський голова підписав 3 березня 1942 року. Також були отримані погодження від санітарного лікаря та інженерного відділу. Того ж року зробили перепис ромів і в 1943 році вже був список всіх ромів, що проживали в Ужгороді — це 56 родин (284 особи). За їх переміщенням уважно стежили та у разі їх переселення до іншого селища, фіксували нову адресу.
В липні 1944 року на основі рішення уряду Угорщини розпочали створення таборів гетто для ромів. В постанові влади чітко ставилися вимоги створити закриті гетто для ромів у місцях компактного проживання: у м. Берегові, Мукачеві, Сваляві, Рахові та Чопі.
“Їх відгородили колючим дротом, а на воротах стояли угорські жандарми. Ромам не можна було виходити у місто в пошуках праці, натомість чоловіків забирали на примусові роботи на лінію фронту рити траншеї та будувати бліндажі. Невдовзі у таборах розпочався голод, адже продуктів, які завозили не вистачало на всіх. В таборах проводили примусову санітарну обробку. Всіх чоловіків та жінок підстригли налисо, а одяг продезінфікували у спеціальних камерах, який віддавали ще вогким і змушували одразу вдягати. В ізоляції роми пробули три місяці. Їх готували до депортації у німецькі концтабори. Наступ Радянських військ восени 1944 року завадив реалізувати цей план”, — розповіла Євгенія Навроцька.
Згадуючи жертв геноциду та однієї з наймасштабніших трагедії проти людяності, ми вшановуємо пам?ять та нагадуємо собі й світу про цінність кожного життя та небезпеку, яку приховує в собі ксенофобія та стереотипне ставлення до інших культур та національностей.
Сьогодні представники ромської спільноти активно долучаються до розбудови країни, зокрема захищаючи її цілісність у лавах Збройних сил України. Кожна спільнота, що проживає в Україні, збагачує наше суспільство новим досвідом, а культурне розмаїття вже стало невіддільною рисою української державності.
