Майстриня Людмила Губаль понад 20 років популяризує мистецтво писанкарства. Працює в різних техніках, зокрема й авторських, презентує свої роботи із закарпатськими мотивами на обласних виставках. Її роботи цінують і за кордоном, адже купують у приватні колекції.
Пані Людмила — заслужена майстриня народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, голова Закарпатського обласного осередку цієї спілки. Родом з Долини Івано-Франківської області, проте з 15 років проживає на Закарпатті та навчає інших мистецтву писанкарства.
Майстриня пояснює: писанки саме пишуться, оскільки використовують для цього писачок. Це інструмент із дерев?яною ручкою та металевою маленькою воронкою з отвором, які бувають різної товщини. Важливо підібрати зручний та якісний інструмент.
Здавна для писанкарства використовували віск, мідний або металевий писачок. Послуговувалися і підручними матеріалами. До прикладу, лемківські писанки створюють за допомогою голки, шпильки, сірника чи навіть палички. Цими засобами наносили крапки чи краплі гарячим воском, який нагрівають над свічкою чи на печі.
«Писанка — це лист до Бога. На ній зображали символи з проханнями про врожай, дощ, добробут у родині. Наприклад, візерунок «грабельки» зображували, коли просили про дощ», — зазначає пані Людмила.
Для Закарпаття традиційними є одноколірні писанки з квіткою-ружою, товстими лініями та простими мотивами, як-от гілочки, схожі на соснові, або ж солярні знаки.
Писанка має сакральне значення. Крашанки ж зазвичай зафарбовані в один колір, їх традиційно споживають або використовують для гри: хто розіб’є крашанку іншого, той буде щасливішим.
«Писанками ніколи не гралися й не розбивали, адже в них закладали найкращі побажання. За народними віруваннями, писанки, які втілювали прохання про врожай, закопували в землю або зберігали у сакральному місці в домі. Їхня сила тривала рік, після чого вважалося, що вони вбирають у себе негатив. Якщо така писанка тріснула — не шкодували. Вважалося, що вона прийняла на себе щось недобре», — пояснює майстриня.
За словами пані Людмили, писанки зазвичай писали жінки та дівчата у Чистий четвер. За народним повір’ям, дівчата клали крашанки у воду під ліжко на ніч, щоб бути гарною як писанка. Писанки варто писати зосереджено і з добрими помислами.
Найскладнішими у виконанні вважаються гуцульські багатоколірні писанки. Вони можуть містити до семи кольорів, і кожен шар фарби вимагає нового нанесення воску та занурення у фарбу. Така писанка створюється три-чотири години і потребує внутрішньої зосередженості.
Сьогодні писанка здебільшого має декоративне і мистецьке значення, хоча її символи — це візуалізована гармонія. Майстри відстежують орнаменти за регіонами, досліджують давні джерела.
Існують різні види писанок: традиційні писані воском, крашанки, дряпанки або шкрябанки, оцтова писанка або травленка, мальванка, зернівка, солом?янки (декорують писанку вирізаними шманками із соломи), бісерки, вишиті писанки, мотанки, різьбленки (з вирізаними отворами), різьблені по дереву та сучасні писанки з квілінгу і наклеювані аплікації.
Для написання писанок використовують здебільшого курячі яйця, але бувають і гусячі, качині, перепелині й навіть страусині. Наприклад, на Хустщині частіше пишуть на качиних, оскільки вони мають більш гладку шкаралупу. Навідміну від курячих яєць, на яких іноді буває кальцієве відкладення, яке перешкоджає рівномірному нанесенню воску.
Сучасні писанкарки для фарбування писанок беруть анілінові барвники. Однак для писанок чи крашанок, які готуються до споживання, краще використовувати харчові чи натуральні фарби. Їх можна видобути з цибулиння (виходить сонячний коричневий колір), каркаде чи буряк (фіолетовий), зеленим чаєм (зелений) чи куркумою (жовтий).
Майстриня рекомендує, щоб створити візерунок, до яйця потрібно прикласти листочки, обгорнути марлею або капроном, зав’язати й проварити у фарбах. Також є спосіб зробити ефект «космосу» — у гарячий розчин додати ложку масла, занурюючи яйце прокрутити його й залишити на кілька годин.
Сьогодні дедалі більшу популярність здобувають традиційні писанки. Послуговуються патріотичними символами та блакитно-жовтими кольорами.
Побачити роботи Людмили Губаль можна на виставках у Музеї архітектури та побуту, де щорічно також проводиться школа писанкарства. Там навчають всіх охочих орнаментиці й написанні бойківських, лемківських, гуцульських писанок та мальованок. Щороку кількість учасників зростає. Долучаються як школярі, так і дорослі.
Карпатський Телеграф
