25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного російського вторгнення, 26-річний Дмитро із закарпатського міста Свалява пішов у військкомат і був зарахований у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
Хоча не підпадав під мобілізацію за віком і мав роботу – працював на заводі електроніки в Мукачеві. Новобранець потрапив у мінометну батарею 2 гірсько-штурмового батальйону, однак перші три місяці служив піхотинцем у штурмовій роті.
– Ми стояли на передніх позиціях, по нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки, – згадує Дмитро. – Гаряче тоді було дуже. І зараз гаряче, але по-іншому… Періодично я бачу хлопців із 4 роти, питаю про старих знайомих. Багатьох уже немає…
Згодом Дмитра повернули в мінометну батарею, і він став працювати з 82-м та 120-м мінометами – був і навідником, і командиром міномета.
– Ми завжди прикривали, підтримували піхоту, мали дуже хороші відпрацювання. На Херсонщині знищили танк – наша міна з висоти влучила прямо в башту. На Запоріжжі був випадок, коли помітили скупчення піхоти і випустили по ній міну. Піхота почала розбігатися, ми хотіли влупити ще раз, але стався «аборт» (міна не вистрелила, довелося витягати її вручну). За ці кілька секунд росіяни знову збіглися, туди під’їхали три вантажівки «Урал». І ми поміж них вдарили ще кількома мінами – побили й піхоту, й техніку.
Мінометний розрахунок і сам неодноразово ставав ціллю для ворога. На Донеччині, в Соледарі, Дмитра обстріляв ворожий танк.
– Було вже темно, я виліз із окопу, щоб зробити по рації доповідь, і побачив перед собою на відстані кількох кілометрів спалах. Зрозумів, що це постріл у мій бік, тому інстинктивно почав падати на спину. І тут за 15 метрів від мене ще один спалах – прилетів снаряд. На щастя, осколки мене не зачепили, але я отримав контузію. Ще одна контузія була на Херсонщині, коли по нас відпрацювали «Гради». Потім ще кілька…
Безпосереднім командиром Дмитра в той час був старший лейтенант Володимир Лободюк. У грудні 2022-го в Соледарі 22-річний офіцер загинув. Згодом він був удостоєний звання Героя України посмертно.
– Я добре пам’ятаю Володимира Лободюка, всі його пам’ятають. Він був не тільки чудовим командиром, але й мав почуття гумору. Дуже просто спілкувався з особовим складом, умів підколоти, посміятися разом з усіма, щоб переключитися від усього цього, трохи забутися. Почуття гумору на війні – дуже важливе, без нього тут нема чого робити.
Останнім часом Дмитро працює з розвідувальним дроном – виявляє цілі, коригує вогонь. Таким чином із початку війни він уже на третій посаді – піхотинець, мінометник і оператор БПЛА.
– Де був ефективнішим, завдавав ворогу більше шкоди? Мінометником. Але й «літати» мені подобається, ця робота також дуже потрібна…
Недавно Дмитро повернувся з відпустки, займався дома ремонтом і вирішував різні побутові питання.
– Бачив хлопців, котрі ховаються чи «косять» і не хочуть воювати. Мені вони байдужі, головне, щоб мене ніхто не чіпав і дав можливість відпочити. Мене ніхто не чіпає – і я нікого не буду. Я сам прийшов у ЗСУ з самого початку, і хоч уже й стомився, про СЗЧ не думаю. Підставляти своїх товаришів? Це не про мене.
Дома Дмитра чекають рідні, а також є дівчина, котра зараз у Чехії. Боєць воює саме за цих людей.
– З дівчиною ми поки не одружилися, ніяк не встигаємо з цією війною, – іронізує Дмитро. – Але потім надолужимо втрачене…
P.S. За успішне й ефективне виконання бойових завдань Дмитро нагороджений відзнаками Міністерства оборони – Залізним Хрестом, Хрестом ракетних військ і артилерії, а також коїном (пам’ятною монетою) 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Джерело: http://uzhgorod.net.ua/news/189833
