До 1970-х років, для змащування трансмісій в автомобілях використовувався незвичайний інгредієнт – сперматозоїдна олія. Ця речовина, що не має нічого спільного зі спермою, насправді є восковим ефіром, який видобували з органу спермацету в головах кашалотів. Хоча для сучасної людини це звучить дивно, до 1972 року це була звичайна практика, а сперматозоїдна олія виявилася неймовірно ефективним мастилом, розповідає Автопілот.
Вона чудово зменшувала тертя, зберігала стабільність при високих температурах, запобігала іржі та не руйнувалася легко. Це допомагало трансмісіям працювати плавно та значно довше. До того, як кашалотів додали до списку видів, що знаходяться під загрозою зникнення, у 1970 році, трансмісійну рідину з використанням сперматозоїдної олії практично не потрібно було міняти за умови відсутності серйозних несправностей.
Пляшка та банка спермальної олії на виставці в Музеї китобійного промислу Нью-Бедфорда (Массачусетс, США). Автор фото: Рафаель Д. Мейзор – Flickr / Ліцензія CC BY 2.0
Коли у 1970 році кашалота було додано до списку видів, що перебувають під загрозою зникнення, виробникам автомобілів поставили завдання знайти заміну до 1973 року. Безперечно, заборона використання сперматозоїдної олії була позитивним кроком. Щороку використовувалося близько 25 мільйонів літрів цієї олії, і понад половина йшла на змащування автомобілів. Тільки компанія Mobil споживала майже 7 мільйонів літрів на рік. Отже, автомобілі перестали використовувати цю олію, кити нібито мали б жити довго і щасливо, і на цьому історія могла б закінчитися. Але, на жаль, все виявилося не так просто.
Без сперматозоїдної олії автомобільна промисловість зіткнулася з великими проблемами. Початкові заміни, такі як синтетичні ефіри та інші натуральні олії, не могли зрівнятися з експлуатаційними характеристиками природного мастила. У газетних повідомленнях середини 1970-х років описувалося, як ці ранні замінники спричиняли корозію фітингів між радіаторами та блоками охолодження. Це призводило до неприємних наслідків: олія просочувалася в систему охолодження, а антифриз — у трансмісію.
Сучасні трансмісійні оливи – це складні інженерні розробки, що складаються з базових олив та пакету спеціалізованих присадок. Ці компоненти працюють у синергії, щоб забезпечити оптимальну роботу трансмісії в широкому діапазоні умов
Наслідки були разючими: до заборони в США щорічно реєструвалося менше 1 мільйона несправностей трансмісій. До 1975 року це число зросло до понад 8 мільйонів. Автовиробники терміново працювали над розробкою відповідної заміни. Такі гіганти, як General Motors та Ford, з 1970-х років кілька разів змінювали формулу своїх фірмових трансмісійних рідин. Однією з ранніх альтернатив була олія жожоба. Вона є рідким восковим ефіром, подібним до сперматозоїдної олії, що робило її прямою заміною з точки зору молекулярної структури та характеристик. Однак обмеженість поставок та висока вартість зробили цей варіант нежиттєздатним.
На щастя, сучасні трансмісійні рідини значно досконаліші. Вони використовують повністю синтетичні сполуки, включаючи парафін, розчинники та антиоксидантні диспергатори. Сучасні формули розроблені для задоволення вимог високопродуктивних автомобілів і значно перевершують як своїх попередників на основі сперматозоїдної олії, так і проблемні замінники 1970-х років. Хоча кашалоти все ще стикаються з загрозами, такими як зміна клімату, зіткнення суден та шумове забруднення, принаймні їх більше не знищують лише для того, щоб наші автомобілі працювали безперебійно.
Раніше Автопілот розповідав, за який ремонт не хоче братися жодна СТО.
Підписуйся на наш Telegram-канал
