Самохідний артилерійський дивізіон – дуже ефективний підрозділ 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. 122-міліметрові гармати 2С1 («Гвоздика») на гусеничному шасі застосовують для прикриття піхоти, відбиття штурмів, а також знищення ворожої техніки, складів із боєкомплектами, особового складу.
Тому цілком зрозуміло, що «Гвоздики» й самі є пріоритетною ціллю для росіян. Нещодавно на Запорізькому напрямку один із розрахунків 2С1 зазнав атаки оптоволоконних дронів. Екіпаж у критичній ситуації повівся професійно – евакуював з-під ворожого вогню поранених товаришів і врятував гармату.
– Це сталося з самого ранку, – розповідає старший сержант, командир гармати 2С1 Іван (позивний Маестро). – Від командира батареї надійшла інформація, що в нашому секторі літає ворожий FPV-дрон. Гармата добре замаскована в посадці, але ми одразу виставили вогневу групу. Збити дрон зі стрілецької зброї непросто, хоча нам неодноразово це вдавалося. Перший оптоволоконний дрон уникнув наших куль і вдарив у каркас укриття. Одразу зайнялася маскувальна сітка, однак хлопці швидко загасили полум’я. Із досвіду ми знаємо, що до прильоту наступного дрона минає якийсь час. Так і сталося – скоро прилетіла друга FPV-шка, яку нам вдалося збити з помпової рушниці. Але ми зрозуміли, що треба вивозити гармату, бо росіяни зроблять усе, щоб її знищити. Тому навідник і командир гармати застрибнули в машину, виїхали з капоніра й рвонули вздовж посадки. За кілька хвилин прилетів третій ворожий дрон на оптоволокні. Опустився нижче, побачив, що гармати немає (вона встигла від’їхати десь на кілометр), знову піднявся, помітив САУ, що віддалялася, й полетів за нею. Хлопців попередили, що дрон наздоганяє їх, і вони звернули в посадку, щоб сховатися між дерев і кущів…
Коли дрон уже підлітав до САУ, бійці зістрибнули з машини, однак оскільки самохідна гармата досить висока, приземлення виявилися травматичними, з переломами. А далі ворожий дрон ударив у задню частину «Гвоздики». У цій ситуації екіпаж пережив рідкісний епізод бойового везіння, яке час від часу трапляється на війні. Від удару в дрона відлетіла оптоволоконна котушка й вибухівка, яка не здетонувала. А сам дрон, уже цілком безпечний і некерований, залетів у люк САУ.
Тим часом на виручку товаришам виїхали два екіпажі – Маестро з напарником на квадроциклі та водій Дальнобойщик на пікапі. Вони прибули якраз вчасно. Дальнобойщик забрав із позиції, де раніше стояла гармата, двох бійців і одночасно евакуював у стабілізаційний пункт двох поранених товаришів. А Маестро застрибнув на місце механіка-водія САУ й вивіз її за межі досяжності ворожих дронів. Його товариш на квадроциклі теж повернувся в безпечне місце.
– По дорозі було кілька небезпечних локацій, які регулярно обстрілюють росіяни, – продовжує Маестро. – Проїжджати їх серед білого дня на САУ, яка завжди є «жирною» ціллю, було трохи стрьомно. Я ще подумав – ну, нічого, я вже старий, 52 роки, – сміється Маестро. – Але все закінчилося добре. Поранені хлопці зараз на лікуванні, і хоча переломи виявилися складними, з ними все гаразд. До речі, в одного з товаришів було заплановане весілля, і він не став його відкладати. Спирався під час церемонії укладення шлюбу на милиці, одна нога в берці, друга в гіпсі. Ми як справжні бойові побратими теж були присутні.
Маестро – дуже досвідчений боєць із великим бойовим стажем, хоча має цілком мирну спеціальність – учитель музики по класу баяну (звідси й позивний). Він воював у 2014 – 2015-му, затим після невеликої перерви підписував кілька контрактів із ЗСУ, а на початку повномасштабки знову прийшов у самохідний артилерійський дивізіон. Син бійця також служить у 128 ОГШБр, він кадровий офіцер, командир танкового підрозділу. І хоча батько й син служать на віддалі один від одного, вони завжди в контакті. А іноді й перетинаються під час виконання бойових завдань.
– Пригадую, під час Херсонської кампанії наші САУ працювали в посадці, і тут по сусідству з’явився танк, який теж відкрив вогонь по ворогу. Я зв’язався з сином, назвав номер танка й спитав – це з вашого підрозділу? «Та це мій танк, я зараз у ньому», – відповідає син. І в мене зразу таке піднесення…
