Вид на мечеть Ускут Джамісі у селі Привітне (Ускют до 1944 р.) Ялтинського району. Зарема Ялибойлю, надане редакції Суспільне Крим
Чому для вас важливо популяризувати українську культуру?
Тому що ми — і я, і моя мама, і її мама, і ще кілька поколінь до того — всі жили в умовах неповного розуміння що таке Україна і хто такі українці. І досі, на жаль, є велика кількість українців та українок, які розмовляють російською і щиро не розуміють, чому це має значення, які живуть за принципом “какая разница”, слухають російську музику, читають умовно Толстого, а не Багряного чи Підмогильного. А ці українські автори неймовірні. Просто неймовірні.
На щастя, з 2022 року ситуація змінилася. Люди почали краще знати історію В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса, Василя Симоненка, і цей список можна продовжувати. І, чесно кажучи, я щасливий, що це стало мейнстримом.
Якщо зараз, у 2025-му, сказати: “А ви знали про Василя Симоненка, українського поета, якого зламав радянський режим, якого настільки нахабно серед білого дня побили на станції імені Шевченка у місті Черкаси, через що він помер від раку в такому молодому віці? Чи знали ви про Павла Тичину? Людину настільки тонкої і ніжної душевної організації, яку настільки безпардонно і нелюдяно розтоптали радянськими берцями, перетворивши його на пса радянського режиму, який намагався його прославляти, стиснувши зуби? Чи знали ви про Михайля Семенка? Авангардиста, який любив кокаїн насправді і писав дуже ексцентричні авангардистські вірші”. І зараз вже кажуть: “Так, ми знаємо, ми знаємо”. Тому можна зараз йти глибше й розповідати умовно про Ґео Шкурупія. Можна розповідати про Олександру Екстер, можна відстоювати Малевича як українського художника. Бо якщо Шевченко, народившись і вирісши в Україні, але проживши частину життя в Петербурзі, залишився українцем, то чому Малевич, який виріс у Києві, не може бути нашим?
