Український митець, художник і дизайнер одягу караїмського походження Езра Пастор. Суспільне Ужгород/Даніелла Пилиховська
Що вам особливо подобається або близьке в Ужгороді?
Найближче — це гори. Ми з мамою вважаємо, що для таких людей, як ми, гори — це як павербанк. Нам потрібно бути поруч із ними, інакше не заряджаємося. Без гір — енергії менше, усе складніше.
У Кременчуці це було складно — степ, сіре повітря. Там я відчував тиск, ніби місту самому соромно за свій розмір. А Ужгород — він ніби каже: “Так, я невеликий, але це мій розмір, і я в ньому почуваюся комфортно”.
Коли ви відчули себе караїмом?
Коли я дізнався про своє походження і коли я по-справжньому відчув себе караїмом — між цими подіями минуло чотири роки, тому що дізнався я про це у 14 років. А усвідомити свою ідентичність у такому віці, як на мене, суперсила. І я б не вимагав від дітей 14 років глибокого осмислення таких речей. Тож переосмислювати почав це вже десь у 2018–2019 роках, коли мені було 18.
Передусім мені потрібно було повністю осягнути свою українську ідентичність. Бо, на жаль, так склалося, що Росія у різних своїх формах зробила все можливе, аби ми про це знали якомога менше. Мені допомогли, а згодом я і сам почав досліджувати українську історію, українських шістдесятників, Розстріляне відродження, події 2000-х років, боротьбу за свободу слова.
Потім я поїхав на навчання за кордон, і я переконаний: любити свою Батьківщину по-справжньому починаєш тоді, коли її покидаєш. Коли дивишся на неї збоку і розумієш, наскільки вона хороша, наскільки вона твоя. І що єдине місце, де ти потрібен просто на базовому рівні, — це твій дім. З того моменту я почав по-справжньому любити те, що я — українець, а потім і те, що я ще й караїм.
Спершу треба було ментально відновити цю ідентичність, почати її віднаходити, копатися у всіх можливих джерелах інформації, бо, на жаль, у нас немає чогось енциклопедійного про караїмів. Є просто розкидані шматочки, уривки, інтернет, розповіді караїмських бабусь і дідусів. А ще у караїмів є така риса — ми любимо прибрехати, просто тому, що любимо красномовити. Це ніби наше. Тому довелося витратити багато часу й зусиль, щоби хоч якось зібрати картину сучасного караїмства. Обміркувати її, прокрутити з різних боків, як воно взагалі зараз може виглядати. Бо насправді про це сьогодні не сказано жодного слова.
Занурюючись у кримський контекст, не тільки караїмський, я дедалі більше усвідомлюю, наскільки там все складно. Я розумію, що для масових комунікацій завжди потрібно щось спрощувати, особливо коли йдеться про речі, малознайомі пересічному громадянину. Наприклад, кримських татар зазвичай уявляють як тюркський народ, що живе в Криму, має чебуреки, янтики. Добре, якщо люди хоча б знають, що таке янтик. Однак насправді там усе набагато глибше.
