Водночас виготовлення сувенірів стало для Віктора Суліми не тільки можливістю підтримати побратимів, а й опорою, коли військова і цивільна реальність розшаровується.
«Коли приходжу додому дуже злий, беру якийсь виріб і просто починаю робити, навіть не думаючи, що саме. Воно виходить якось на автоматі. Потім дивлюся – щось вимальовується. Так я скидаю негативну енергію саме під час роботи. Все це почалося тоді, коли не було чим зайнятися. А зараз допомагає доволі сильно позбавлятися від негативу. Приходжу додому, сідаю, працюю», − ділиться він.
Справа утримувала його вдома, коли воїн повернувся у жовтні 2024 року в Ужгород. Тоді відчував, наче українці живуть в різних світах – ніби в різних країнах: «Там війна, там гинуть люди, а тут вона нікого не стосується, крім тих, у кого рідні чи близькі воюють. У перші місяці в мене була сильна агресія, дуже важко було стриматися. Єдиний вихід те, що я виходив із дружиною та маленькою дитиною на прогулянку. Бо при дитині я не дозволю собі агресувати. А так – знайшов заняття: сидів удома й щось робив».
На питання, що його може роздратувати Віктор Суліма відповідає коротко: «Все». Досі залишається багато факторів, які нервують ветерана, тому найбільш комфортно йому саме в колі своїх.
