«Навіть у родині це не завжди комфортно. А з побратимами набагато легше й зрозуміліше. Це велика проблема, адже фактично якісної психологічної чи технологічної реабілітації ми не отримуємо. Я знаю багатьох хлопців, які до війни не пили, не вживали наркотиків. А тепер, повертаючись додому після поранень, списані інвалідами без рук, без ніг – не знають, що робити. І підсідають або на чарку, або на наркотики. У мене багато знайомих хлопців у такій ситуації. Це справді велика проблема, − розповідає Віктор Суліма. − Я й зараз із великим задоволенням повернувся б на фронт».
«Дайте нам просто умови, щоб ми могли розвиватися»
У межах проєкту «Повертаю себе собі» учасники могли поспілкуватися з психологинею Ольгою Руіною, яка розповіла про дієві способи самопідтримки, методи подолання ПТСР, депресії та профілактику емоційного вигорання. Власне, досвід Віктора Суліми – один з найкращих способів зарадити і позбутися депресії.
«Коли людина віддається своєму хобі, щось робить власноруч, отримує за це схвальні відгуки, а, можливо, і фінансову винагороду, все це серйозний стимул до життя. Це той новий фундамент на якому буде зводитись нова соціальна реальність ветерана. Важливо з боку родини і суспільства вчасно підтримати бажання близької людини», – розповідає психологиня.
Для Віктора Суліми питання професійної реалізації після служби досі залишається болючим. Хоч зараз він і помічає збільшення кількості ініціатив для ветеранів, особливо волонтерських, згадує як складно було на початку. Погіршує ситуацію й те, що на державному рівні підтримка ветеранів є несистемною, а грантові конкурси на ветеранський бізнес − надмірно бюрократизовані. Тому після служби військові в основному покладаються на волонтерську підтримку.
«Допомога є, але це все одно волонтерська ініціатива. А цим має займатися держава. У державі, звісно, гарно все декларують. Але відтоді, як мене списали у 2024 році, я чую від неї тільки гарні слова й декларації. Реальної підтримки не бачу», − каже захисник.
стр. 6 of 8
