26.08.2025 Uzhgorod.in Політика, Статті 0 10 Які державотворчі процеси відбувались на Закарпатті у 20-му столітті, як після Першої світової зародилась Гуцульська республіка, а напередодні Другої світової війни оголосили про незалежність Карпатської України, і як жителі регіону прагнули об’єднатися з українцями у єдину державу.Про це “Суспільне Ужгород” розповів Маріан Токар — доктор наук з державного управління, старший науковий співробітник відділу історії та краєзнавства Закарпатського музею імені Тиводара Легоцького.“Так склалося історично, що наш край завжди перебував у епіцентрі глобальних змін у Центральній Європі, на перетині соціально-економічних, політичних перетворень, що стосувалися як появи нових державних утворень, так і їх зникнення з політичної арени різних часів”, — зазначає Маріан Токар.“Якщо згадати лише 20-те століття, то унікальність регіональної долі теперішнього Закарпаття є більш ніж очевидна — ті чи інші частини регіону входили до складу майже десяти різноманітних державних і напівдержавних утворень. Та найскладнішими й переломними у визначенні цієї долі були трагічні роки Першої та Другої світових воєн і те, що їм передувало”, — розповідає історик.Саме в таких умовах глобальних змін виникали різні варіанти політичного розвитку регіону, каже Маріан Токар. За його словами, на ці процеси значний вплив мала соціокультурна строкатість місцевого населення, тиск політико-ідеологічних чинників і зовнішній фактор, без підтримки якого на місцях реалізувати будь-яку централістську політику тут було б неможливо.Історичні передумови незалежності“В історії Закарпаття можна виділити декілька знакових спроб поєднатися з Україною територіально, що можна вважати попередніми складовими тих процесів, які врешті привели до відродження Української Державності й становлення в 1991 році Незалежної України”, — каже Маріан Токар.За словами історика, перш за все, ці події-передвісники пов’язані з геополітичними зрушеннями в Європі (Перша світова війна, Друга світова війна, розпад СРСР) та впливом сусідньої Галичини, населення якої більш активно брало участь в українському національному русі й на практиці реалізовувало державотворчі кроки на своїй території.“У силу ж наших регіональних обставин добитися самостійно таких успіхів тут було складно. У 19 столітті система всіх значимих сфер Закарпаття була повністю інкорпорована в суспільні процеси угорського державного організму і відзначалася стабільною відсталістю від інших угорських земель. Політика мадяризації висіла важким тягарем над спробами позбутися відсталого статусу особливо в культурно-освітньому житті. Відповідно, на низькому рівні залишалася національна самосвідомість не лише простого народу, а й інтелігенція опинилася у скрутному становищі, намагаючись бодай якоюсь мірою зберегти народний дух, що й намагалися робити будителі”, — зазначає Маріан Токар.За його словами, чи не єдиним культурницьким містком через Карпати залишалися контакти письменників, учителів, духовенства з творчою інтелігенцією Галичини. Вже на початку 20 століття, наприкінці Першої світової війни чимало народів, етносів, етнографічних груп, що перебували під національним гнітом панівних націй, визріли для організації політичного самоуправління й спроможності прийняття та реалізації суспільно значимих для своєї спільноти рішень.Події після Першої світової війни: як на Закарпатті оголосили Гуцульську республікуПитання приналежності території Закарпаття знову ставало розмінною монетою для декількох сусідніх держав, каже історик. “Частина місцевого населення майбутню долю краю вбачали у територіальній єдності з українськими землями. Зокрема, серед таких були й гуцули Закарпаття, які органічно єдналися з українською національною культурою та політико-державною ідеологією попри те, що регіон знаходився під угорською, а згодом частково румунською владою, а врешті-решт став частиною Першої Чехословацької Республіки”, — розповідає Маріан Токар.Очільники Гуцульської республіки — Іван Климпуш, Василь Климпуш, Дмитро Німчук та Дмитро Климпуш. Колаж: Закарпатська краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького | сайтПроцес політизації громадян регіону був цілком закономірним явищем і мав перший практичний наслідковий вияв у проголошенні самостійності Гуцульської республіки та проведенні першого в історії Закарпаття всенародного конгресу (з’їзду) – Хустського форуму.Проголошення самостійності Гуцульської республіки відбулося у селищі Ясіня 8 січня 1919 року й на практиці довело всю рішучість і цілеспрямованість українського політичного руху в регіоні.А хід і результати Хустського форуму 21 січня 1919 року підтвердили політичну волю більшості місцевих жителів на возз’єднання з усіма українськими землями, що з піднесенням сприймали українські політичні лідери в Станіславові та Києві. Саме тут, із вуст представників Народних рад Закарпаття (представницький форум зібрав 420 делегатів і близько тисячі гостей) прозвучало звернення до українців із закликом до єдності народу по обидва боки Карпат, зазначає Маріан Токар.Цим подіям передували складні внутрішньо- і зовнішньополітичні дії. Капітуляція Австро-Угорщини в Першій світовій війні, розпад її як єдиного державного організму створили сприятливі умови для активізації таких національно-визвольних змагань.Пробуджені подіями в Європі, деякі місцеві лідери стали вимагати возз’єднання по той бік Карпат у єдиній соборній незалежній національній державі, зазначає історик.Перш за все, позитивним явищем, який вплинув на становлення республіки в Ясіня було проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) 19 жовтня 1918 року. Цей факт надав патріотичного піднесення всім українцям різних територіальних об’єднань. По-друге, впевненості в своїх діях гуцулам надавала консолідація тих Народних рад Закарпаття, які виступали вісниками проукраїнської орієнтації в регіоні.Степан Клочурак / Гуцульська Народна Рада у 1918 р. Фото: Закарпатський краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького | сайт8 листопада 1918 року в Ясіня відбулися збори всього населення селища. Виступ авторитетного місцевого лідера Степана Клочурака був надзвичайно емоційним, патріотичним й діловим:“…Я впевнений, що між членами ради не буде опору, у всіх нас є одна мета, одна ціль — з’єднатися зі своїми кровними братами українцями, з’єднатися з Україною.Але щоб ніхто не сумнівався у цьому, я ставлю це питання на голосування:“Хто за з’єднання з Україною, хай піднесе руку!”Жодного голосу проти не було…”.Місцеву Народну Раду склади 42 члена. Цей державотворчий орган визнала ЗУНР і вважала територію Гуцульської республіки своєю складовою частиною. Проте захистити її зі зброєю в руках тоді не вдалося.Міжнародне становище молодої УНР було надзвичайно важким, що унеможливлювало реалізацію державотворчих планів. У травні 1919 року польські війська відкинули Українську Галицьку Армію за річку Збруч. Відтоді Гуцульська республіка опинилася відрізана від тилової підтримки й позбулася авторитетного захисника. Цим практично відразу скористалися румунські війська, які розпочали окупацію усієї Гуцульщини.Територія Гуцульської республіки у 1919-му році. Фото: Закарпатський краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького | сайтГуцульська республіка проіснувала до 11 червня 1919 року, тобто до тих пір, коли румунські війська увійшли до Ясіня. Про історичне значення національно-державницького виступу гуцулів закарпатської Верховини свідчить і той факт, що у 1939 році на офіційному рівні регіональна влада прийняла рішення щороку урочисто відзначати день проголошення Гуцульської республіки, без існування якої не могло бути і Карпатської України.Та хоч вона проіснувала недовго й кінець її був трагічним, саме вона стала першою реальною спробою встановлення української влади в окремо взятому регіоні — на Закарпатті. За словами доктора наук з державного управління Маріана Токара, Гуцульська республіка була передвісником незалежності Карпатської України кінця 1930-х років.“Саме під час революційних боїв 1918-1919 років формувалася свідомість українців, яка досягла своєї кульмінації напередодні Другої світової війни. На Гуцульщині, у найбільш революційному куточку Закарпатського краю, найсвідоміша частина місцевих жителів недвозначно заявила, що тяжіє до життя разом із усім українським народом у єдиній Українській Соборній Державі”, — зазначає Маріан Токар.Волевиявлення закарпатців об’єднатися з УкраїноюСпівзвучним із діяльністю Гуцульської республіки було згадане всенародне зібрання в Хусті (інші назви — Всенародний конгрес українського населення Закарпаття або Хустський з’їзд представників народних рад Закарпаття), на якому виголосили публічне звернення до українців із закликом єдності народу по обидва боки Карпат. Хустський форум об’єднав 420 делегатів і близько тисячі гостей, які під орудою відомих громадських діячів, що переважно представляли кола крайової інтелігенції, стали передвісниками успіхів українського національного руху на Закарпатті.Його рішення мали значний психологічний та ідеологічний вплив на подальші події на Закарпатті і, зокрема в Гуцульській республіці. 21 січня 1919 року в Хусті відбулося засідання Всенародного конгресу українського населення Закарпаття, який своїм головою обрав Михайла Бращайка — громадсько-політичного діяча регіону. Один із очевидців писав:“Голова зборів Михайло Бращайко… запитав народ: Куди ми хочемо прилучитися? До Угорщини? Чи, може, до Чехословаччини? Чи до України? — До України! — закричали делегати”. Для більшості Україна була державою, де жили брати по крові з древньою столицею Києвом”.Місто Хуст після Першої світової війни. архівне фотоДослідник Ю. Химинець писав:“Потім Михайло Бращайко говорив: “Ясно, що збори бажають злуку Угорської Русі з Українською Державою. Щоб було всім нам видно, що це воля більшості народу, прошу щоб той делегат, чи ті делегати, які мають іншу волю, голосилися до слова”.— Голосіться до слова, – кричали делегати, — Ми вас вислухаємо чесно і без гніву. У залі було тихо. Ніхто не голосився. Заговорив знову Михайло Бращайко: однозгідна воля всенародних зборів: з’єднати Угорську Русь з Соборною Україною.— Слава! Слава! Слава! — вирвалося з уст делегатів. Усі встали і зачали співати “Вже воскресла Україна, і Слава і Воля…”.У “Протоколі писаному 21-го січня 1919 в Хусті на всенародніх зборах угро-руського народу, котрі відбулися в гімнастичній залі державної горожанської школи”, крім іншого, говорилося, що:“1. Всенародні Збори Угорських русинів-українців з дня 21-го януара 1919 року висказують з’єднати всіх русинів-українців з комітатів Мараморош, Угоча, Берег, Земплин, Шариш, Спіш и Абауй-Торна і прилучення русинами-українцями заселених земель до Соборної України. Просячи, щоб нова держава при виконуванню (переведенню) сеї злуки узглядила особливе (окремішнє) положення угорських русинів-українців… …Із комітатів Мараморош, Угоча, Берег і Унг по постановленню легітимаційної комісії в’єдне (разом) 420 правильно і достовірно легітимованих (оправданих) послів явилися…”.У тимчасовій конституції Західно-Української Народної Республіки від 13 листопада 1918 року Закарпаття було проголошено складовою частиною республіки. Отже, де-юре регіон ставав складовою частиною України, хоч де-факто влада останньої не була поширена на територію нашого краю. Для визнання де-юре регіону складовою частиною України служило саме рішення Всезакарпатського з’їзду в Хусті від 21 січня 1919 року, каже Маріан Токар.А під час Акту злуки в Універсалі Директорії Української Народної Республіки про об’єднання земель українських говорилося:“Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України…”.30 січня 1919 року часопис “Закон і право” опублікував історичні документи свята злуки УНР і ЗУНР. На сьогоднішній день вони є бібліографічною рідкістю, зазначає Маріан Токар. У часописі вміщені Грамота Української Національної Ради про об’єднання ЗУНР з Великою Україною від 16 січня, вже згадуваний Універсал Директорії від 22 січня, а також резолюція, декларація і універсал Трудового Конгресу України від 28 січня.У всіх цих документах Угорська Україна вважається складовою частиною Соборної Української держави. Представник від нашого регіону, згідно з Універсалом Трудового Конгресу, мав входити до складу Директорії — найвищого органу УНР.Як напередодні Другої світової війни Угорщина окупувала Карпатську УкраїнуКарпато-Українська Держава постала у березні 1939 року, також як вияв волі частини місцевого населення щодо національної ідентифікації себе як українців і при дієвій підтримці громадян зі Східної Галичини, зокрема в державно-управлінській та військовій сферах, розповілає Маріан Токар.“Це була цілеспрямована українська національно-державницька орієнтація тогочасної регіональної політичної та культурно-просвітньої еліти в межах території, яка не відійшла внаслідок анексії восени 1938 року до Угорщини”, — каже історик.Підтвердженням цього є діяльність, погляди та реальні сподівання проукраїнських лідерів, діячів партій та громадських організацій жити у незалежній, вільній і соборній Україні. “Їхнє незламне прагнення до співжиття в єдиній Українській Державі справді неможливо заперечити. Одні з найкращих представників краю, будителі карпатського народу впродовж різних століть у своїй творчій і громадській діяльності ніколи не заперечували того факту, що населення навколо Карпат тяжіло до органічної єдності, було тією самою соціально-культурною спільністю, однією національною спільнотою, одним народом”, — зазначає Маріан Токар.Майбутній Президент Карпатської України Августин Волошин ще у жовтні 1938 року виголошував, що “ми віримо, що великий 50 мільйоновий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги накладали на нас пута, знов садили нас в тюрми”.Фактор тяжіння до політизації української нації та її територіального об’єднання в такій політичній формі організації як держава, був випадковим або ж ситуативним. Адже закономірність процесу єднання більш ніж логічна, природня й історично знакова. Названі події залишилися важливими маркерами на шляху подальшого національного державотворення України.12 лютого 1939 року відбулися вибори до Сойму Карпатської України (регіональний парламент). Їх проведення було черговою подією у ланцюгу логічної процедури уконституювання державотворчих процесів Карпатської України. І результат виборів, попри різні складності, вказав курс на утвердження національної державності. Тоді вияв довіри громадян на виборах до регіонального парламенту (Сойму) отримали 32 кандидати єдиного списку від партії “Українське національне об’єднання”, створеної 24 січня 1939 року в Хусті.Саме цим депутатам судилося прийняти історичної ваги Конституційні законні акти, що легітимізували державність Карпатської України на офіційних засіданнях Сойму 15-го березня 1939 року в місті Хуст — столиці Карпатської України.Уряд Карпатської України у 1939-му році. Фото: Український інститут національної пам’ятіУ ці дні вже розпочалася окупація регіону військами гортистського режиму Угорщини й цей факт неабияк впливав на роботу парламентарів. Отже, того дня було проведено шість засідань автономного парламенту, на яких депутатами було прийнято два основні Конституційні Закони, ключові положення яких стосувалися проголошення Незалежності Карпатської України, її державного устрою, офіційної назви, державної мови, прапора, герба і гімну. Таким чином, ключовим у законних актах було політичне рішення — публічне підтвердження, що Карпатська Україна є незалежною державою, а її устроєм — президентська республіка.Карта Карпатської України у 1939-му році. Фото: Український інститут національної пам’ятіУ тексті Закону проголошували, що:— Карпатська Україна є незалежна Держава.— Назва держави є: Карпатська Україна.— Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом Карпатської України, на чолі.— Державна мова Карпатської України є українська мова.— Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому барва синя є горішня, а жовта є долішня.— Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідь у лівім червонім півполі, і Тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середущому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові.— Державний гимн Карпатської України є: «Ще не вмерла Україна…».На засіданнях Сойму було обрали й керівні органи держави, зокрема Президентом Карпатської України — Августина Волошина.І знову в ситуацію втрутився зовнішній фактор. У силу надскладних геополітичних обставин, викликаних загарбницькою політикою сусідньої держави режиму Горті – Угорщини, прийняття інших конституційних актів і навіть реалізація прийнятих були неможливими, розповідає історик Маріан Токар.“Незважаючи на це, зміст Конституційних Законів показав усю серйозність намірів влади щодо забезпечення правового поля державотворення і принциповість у еволюції політико-державних традицій української нації. Прийняті депутатами Сойму акти мають глибинний національний символізм, який закладений у ментальному прагненні українців до свободи й самоврядування”, — зазначає доктор наук з державного управління Маріан Токар.Сам факт проголошення Незалежності Карпатської України став знаковою подією для всіх українців світу, що дало змогу вписати героїзм карпато-українців у періодизацію історії Української Державності.“Попри те, що Карпатська Україна постала на невеликій території із невеликою кількістю складу населення, все ж це знакова частина цілісної мозаїки загальноукраїнської державності, історія якої сягає більш ніж тисячолітнього віку, а її політико-правове підтвердження в різного роду конституційних актах – публічний доказ незламного потягу української нації до незалежного, соборного й самодостатнього політичного життя”, — наголошує Маріан Токар.До речі, Карпатська Україна стала першою спробою відродження державної незалежності на українських землях після УНР.“Звичайно, такий результат не був би досягнутий, якби не багаторічна й кропітка робота місцевих інтелектуалів, учителів, громадсько-культурних працівників краю, діячів громадських організацій (зокрема, “Просвіта” і “Пласт”) та проукраїнських політичних партій (Руська хліборобська партія, Християнсько-народна партія, Соціал-демократична партія Підкарпатської Русі, Українська селянська партія, українська фракція Аграрної партії, Українське національне об’єднання).Закарпаття у складі УРСР. Проголошення незалежності УкраїниУ 1944-1946 роках Закарпаття ввійшло до складу УРСР/СРСР. У радянський період, попри репресії, серед інтелігенції зберігалися ідеї культурної окремішності й пам’ять про Карпатську Україну.У шістдесятників та дисидентів регіону простежується підтримка ідей демократизації та права українців на власну державність. Сходження зорі Незалежності України прискорили й закарпатські спершу неформальні, а згодом легалізовані осередки громадських організацій, такі як Українська гельсінська спілка, Народний рух України за перебудову, “Меморіал”, відроджена крайова “Просвіта”. А прикінцеве рішення всенародного референдуму 1 грудня 1991 року промовисто засвідчило підтримку Державної Незалежності України (92%).“Закарпаття ставало простором випробувань ідей Незалежності України. А знакові події 1918-1919 і 1938-1939 років стали своєрідним “передбаченням” і певним історичним прологом до 1991 року”, — підсумовує Маріан Токар. Джерело
