Які державотворчі процеси відбувались на Закарпатті у 20-му столітті, як після Першої світової зародилась Гуцульська республіка, а напередодні Другої світової війни оголосили про незалежність Карпатської України, і як жителі регіону прагнули об’єднатися з українцями у єдину державу.
Про це “Суспільне Ужгород” розповів Маріан Токар — доктор наук з державного управління, старший науковий співробітник відділу історії та краєзнавства Закарпатського музею імені Тиводара Легоцького.
“Так склалося історично, що наш край завжди перебував у епіцентрі глобальних змін у Центральній Європі, на перетині соціально-економічних, політичних перетворень, що стосувалися як появи нових державних утворень, так і їх зникнення з політичної арени різних часів”, — зазначає Маріан Токар.
“Якщо згадати лише 20-те століття, то унікальність регіональної долі теперішнього Закарпаття є більш ніж очевидна — ті чи інші частини регіону входили до складу майже десяти різноманітних державних і напівдержавних утворень. Та найскладнішими й переломними у визначенні цієї долі були трагічні роки Першої та Другої світових воєн і те, що їм передувало”, — розповідає історик.
Саме в таких умовах глобальних змін виникали різні варіанти політичного розвитку регіону, каже Маріан Токар. За його словами, на ці процеси значний вплив мала соціокультурна строкатість місцевого населення, тиск політико-ідеологічних чинників і зовнішній фактор, без підтримки якого на місцях реалізувати будь-яку централістську політику тут було б неможливо.
Історичні передумови незалежності
“В історії Закарпаття можна виділити декілька знакових спроб поєднатися з Україною територіально, що можна вважати попередніми складовими тих процесів, які врешті привели до відродження Української Державності й становлення в 1991 році Незалежної України”, — каже Маріан Токар.
За словами історика, перш за все, ці події-передвісники пов’язані з геополітичними зрушеннями в Європі (Перша світова війна, Друга світова війна, розпад СРСР) та впливом сусідньої Галичини, населення якої більш активно брало участь в українському національному русі й на практиці реалізовувало державотворчі кроки на своїй території.
“У силу ж наших регіональних обставин добитися самостійно таких успіхів тут було складно. У 19 столітті система всіх значимих сфер Закарпаття була повністю інкорпорована в суспільні процеси угорського державного організму і відзначалася стабільною відсталістю від інших угорських земель. Політика мадяризації висіла важким тягарем над спробами позбутися відсталого статусу особливо в культурно-освітньому житті. Відповідно, на низькому рівні залишалася національна самосвідомість не лише простого народу, а й інтелігенція опинилася у скрутному становищі, намагаючись бодай якоюсь мірою зберегти народний дух, що й намагалися робити будителі”, — зазначає Маріан Токар.
За його словами, чи не єдиним культурницьким містком через Карпати залишалися контакти письменників, учителів, духовенства з творчою інтелігенцією Галичини. Вже на початку 20 століття, наприкінці Першої світової війни чимало народів, етносів, етнографічних груп, що перебували під національним гнітом панівних націй, визріли для організації політичного самоуправління й спроможності прийняття та реалізації суспільно значимих для своєї спільноти рішень.
Події після Першої світової війни: як на Закарпатті оголосили Гуцульську республіку
Питання приналежності території Закарпаття знову ставало розмінною монетою для декількох сусідніх держав, каже історик. “Частина місцевого населення майбутню долю краю вбачали у територіальній єдності з українськими землями. Зокрема, серед таких були й гуцули Закарпаття, які органічно єдналися з українською національною культурою та політико-державною ідеологією попри те, що регіон знаходився під угорською, а згодом частково румунською владою, а врешті-решт став частиною Першої Чехословацької Республіки”, — розповідає Маріан Токар.
