Знищення ворожих груп, відбиття штурмів і виконання інших складних бойових завдань, – такі випробування загартували Сергія Яцину. Його шлях у військовій службі – це історія мужності, рішучості та невпинного самовдосконалення. А розпочався цей шлях зі строкової служби.
Сергій прийшов у військову частину, щоб отримати знання, навички і будувати професійну кар’єру у війську. Навесні 2022 року мав демобілізуватись і повернутись додому – на рідне Закарпаття, однак склалося все інакше.
«Проходив курс молодого бійця. На початку було важко. Я хотів стати десантником, брати участь у бойових діях. 19 квітня, як пам’ятаю, поїхати додому, відпочити і планував обрати собі підрозділ для подальшої служби, але 24 лютого 2022 року все змінилося», – згадує він.
Чоловік рвався на війну, тому перевівся в бойовий підрозділ Національної гвардії. Там пройшов додаткову підготовку і вирушив на фронт. Особливу увагу приділяли тактичній медицині.
«Кожен мій побратим знав, як правильно накладати турнікети, використовувати бандажі та кровоспинні засоби. Це було життєво важливо. Не менш серйозною і професійною була й вогнева та тактична підготовка. Це дуже допомогли під час виконання бойових завдань», – каже гвардієць.
Сергій воював у Серебрянському лісі, де завдання були надзвичайно складними та вимагали злагодженої роботи та рішучості. Одного разу їхній підрозділ отримав наказ зайняти важливу позицію під постійним ворожим вогнем. Під час заходу їх обстрілювали з мінометів, а ворог активно використовував дрони-розвідники, які постійно кружляли над ними. «Кожен рух міг видати нашу присутність. Було страшно, але ми знали, що від нашої роботи залежить успіх всієї операції», – згадує Сергій. Після довгих годин під обстрілами група змогла облаштувати позицію, і невдовзі почався штурм. Ворог намагався вибити їх із зайнятих рубежів, але підрозділ тримав оборону, діючи максимально злагоджено. «У таких моментах розумієш, наскільки важлива підготовка», – розповідає гвардієць.
Його підрозділ виконував завдання на Торецькому напрямку, де забудова ускладнювала оборону. Під час одного з боїв двоє росіян спробували зайти з флангів, поки їх прикривали з будинку. На позиції було троє наших. Побратима поранило в руку, але медик швидко надав допомогу. Врешті вдалося відбити штурм і ліквідувати ворогів.
“Ми вистояли завдяки злагодженій роботі та підготовці. Після напруженої роботи, сіли й насолоджувалися мівінкою з соусом і ковбасою. Це був один із найкращих моментів – простий і справжній», – розповідає він із теплою усмішкою.
Сергій став сержантом завдяки своїй рішучості, наполегливості та здатності вести за собою побратимів. Він виділявся серед інших своїми знаннями та практичними навичками, які постійно вдосконалював. Командування помітило його лідерські якості й довірило йому роль наставника для молодших військовослужбовців.
«Сержант має бути лідером серед військових, тим, хто підтримує, навчає та допомагає. Тому ми організовуємо для наших побратимів якісні навчання, щоб вони розвивалися та могли ділитися своїм досвідом із новими бійцями», – пояснює Сергій.
Він із гордістю виконує свої обов’язки та прагне постійно вдосконалюватися. Для Сергія важливо, щоб кожен військовослужбовець досконало володів зброєю, знав тактику бою, умів будувати окопи й ефективно розподіляти ресурси. Він переконаний, що лише постійний розвиток і вдосконалення вмінь допоможуть сержантам залишатися на висоті та якісно виконувати свої завдання.
Сьогодні Сергій Яцина продовжує службу на рідному Закарпатті. Він передає свій досвід місцевим гвардійцям. За три роки на передовій чоловік здобув чимало знань та практичних навичок. І впевнений, що вони допоможуть місцевим гвардійцям краще і безпечніше виконувати бойові завдання на фронті.
