У розповідях про війну зазвичай звучать імена героїв зі зброєю в руках. Але є й інші — ті, хто несе порятунок. Серед них Василь Довганич, водій-рятувальник, який уже понад 15 років служить у лавах ДСНС, допомагає людям і залишається вірним своїй справі.
Нещодавно Василь повернувся з Ізюма, де майже 60 діб перебував у прифронтовому місті як водій медичного розрахунку — на тій «тихій лінії життя», що з’єднувала піротехнічні групи зі стабілізаційним пунктом. Він працював разом із фельдшеркою ДСНС Закарпаття Василиною Ломагою. Колеги називали їх «два Васі, що завжди приїдуть на допомогу». Неофіційно, але дуже влучно, побратими жартували: «Шумить поле, шумить гай, ходять Васі-помагай».
«Люди тримаються на добрі, на взаємній підтримці, на тому, що хтось поруч не залишає в біді», — каже Василь. Про втому я не говорю, ми всі втомлені, але тримаємося. Бо ми маємо буті командними гравцями, бути єдиними у своїх мріях та думках. У нас дуже сильні хлопці й дівчата, особливо піротехніки. Це люди, які щодня працюють на межі надлюдських можливостей. Вони заходять на заміновані ділянки, де будь-який крок може стати останнім. Але вони йдуть, бо за ними життя. Мирні люди, діти, сім’ї… І ніхто з них не грається в героїв, просто робить свою справу. Я дивлюсь на них і розумію, що мені пощастило бути частиною такої команди», — з повагою додає рятувальник.
Рятувальник регулярно їздить на прифронтові території: то колег треба доправити, то вантаж перевезти. Та найчастіше думками він повертається до ротацій 2022 та 2025 років на Харківщину. Пригадує, як у перший рік повномасштабної війни в Боровій прилетіла авіабомба — метрів за сто від частини. На щастя, не здетонувала. Якби вибухнула, було б мінус усе…
«Ми постійно супроводжували піротехнічні групи — були поруч, чергували, встигали першими, коли траплялось найгірше, — згадує Василь. — За ті два місяці було всяке. Були й такі моменти, коли кожна секунда могла коштувати життя. Нам, на щастя, вдалося уникнути втрат у нашому розрахунку. Але трагедія все ж сталася. В одну з механізованих груп влучив дрон. Один сапер загинув, кілька хлопців дістали контузії… І ми з Василиною тоді знову були поруч. Просто кинулись туди, не думаючи — треба було допомагати. Це не обговорюється», – згадує Василь.
Життя непередбачуване, а враховуючи реалії війни — тим паче. Яскравий приклад тому – випадок який стався з ним у Києві. Василь саме повертався з чергового відрядження на Херсонщину, куди відвозив гуманітарну допомогу після підриву станції. Залишивши машину на стоянці, він пішов відпочити після довгої дороги. А вже вранці машини не було — нічний обстріл знищив весь майданчик разом із технікою.
«Прокинувся — пусто, машини нема. Її просто стерло з лиця землі», — пригадує Василь. «Додому повертався вже потягом, але ж буває й не таке, тож зупинятись чи складати руки не можна. А враховуючи що за гороскопом я Скорпіон — у мене не буває полутонів та вагань. Або чорне, або біле, ніякого сірого», – зазначає рятувальник.
Рятувальник вірить, що все буде так, як має бути. І поки інші ще думають, куди рушати, він уже їде туди, де потрібен найбільше. Бо він не просто водій, він той, хто тримає маршрут життя.
ДСНС Закарпаття
