Інна Ковальова
У ТЦК, де працює Інна, жінки становлять 20% від кількості особового складу. На початку повномасштабної війни вона виконувала такі ж завдання, як і військові, однак зарплата не відповідала відпрацьованим годинам. Тому вирішила, що маючи вже 23 роки державної служби, потрібно спробувати військову. Підштовхнула і ситуація в сім’ї: чоловік – кадровий військовий, у 2016 році отримав травму, вже не може служити. Фінансовий тягар ліг на жінку, в сім’ї також є діти.
Пропрацювавши багато років у військовій установі, Інна зізнається, що найбільш неприємно, коли цивільні не поважають, не розуміють захисників. Прикра ситуація сталася і з нею минулого року в Ужгороді:
– Зайшла в кав’ярню, хотіла випити каву, але отримала відмову: офіціантка сказала, що військових у формі не обслуговують. Пояснила це тим, що боїться за свій бізнес, сумлінно сплачує податки… Мені було образливо, але заспокоїла себе, бо, мабуть, у мене все-таки більше переваг, я в формі і виконую свою роботу відповідально. Робочий день, який присвячую людям, набагато більший, ніж у будь-якого цивільного. Але неприємний осад залишився.
Інна припускає, що негативна реакція на військових може бути в тих сім’ях, де наразі ніхто не пішов воювати, які не отримали гіркий досвід, бо їх безпосередньо не торкнулася війна. З іншого боку, визнає і проблему негативного ставлення до ТЦК як структури, спричинену різними чинниками, та насамперед – нерозумінням цивільними функцій і завдань центрів комплектування:
– На жаль, люди не розуміють, що коли не буде територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, то не буде подальших військових дій, тобто не буде мобілізаційного ресурсу, тому що військова частина сама не формує підрозділи. Потім, коли людина звільняється з війська, вона знову ж таки проходить через ТЦК. Зазвичай люди пов’язують роботу ТЦК тільки з мобілізацією, але це велика кількість функцій, що стосуються оформлення військових, забезпечення соціального захисту, лікування, реабілітації захисників тощо.
