Щодо інших труднощів, з якими стикається на роботі, і які доводиться пояснювати людям, – неповне соціальне забезпечення з боку держави для тих людей, які пішли служити добровольцями у 2022 році і раніше:
– Запитів багато, а фінансування недостатньо, тож люди не можуть отримати належні послуги й почуваються забутими. Недостатньо можливостей для реабілітації тих, хто отримав пошкодження, поранення чи захворювання з 2014 р. – до повномасштабної війни. Ці люди зараз ніби відійшли на другий план. Тому чимало проблем і від нерозуміння, коли військові хочуть отримати те, що держава, як кажуть, пообіцяла, і чого зараз не отримують. Санаторії і реабілітація працюють переважно на поранених хлопців.
Сприятиме розв’язанню проблеми, на думку Інни, збільшення кількості програм на рівні міських, селищних рад для військових і ветеранів війни, а також відкриття спеціальних центрів, куди захисники могли б звернутися за власним бажанням, не тільки в разі нагальної потреби. Офіцерка вважає, що жінки оберуть військову службу, якщо відчують потребу. При цьому відіграє не останню роль достойне фінансове забезпечення:
– Я думаю, що це має бути свідомий вибір жінки. Тобто вона має поставити на терези всі плюси, що стосуються цивільного життя, і всі мінуси, що стосуються військового життя. Мені не раз пропонували військову службу, але я вибирала соціальний пакет. Однак настав, мабуть, потрібний час, коли переглянула свої «за» і «проти», та обрала службу за контрактом.
Місія «Подолати бюрократію», або Чому програми підтримки ветеранів в Ужгороді та на Закарпатті потрібно покращувати
На запитання про те, що Інна переосмислила за роки повномасштабної війни і роботи на військовій посаді, відповідає:
– Переконалася, що наше життя – це така крихка, як то кажуть, субстанція, яку треба цінувати. Немає нічого важливішого. Ми продовжуємо виконувати завдання, будучи жінками-військовими, мамами, дружинами одночасно.