Олена зберігає чимало спогадів про війну, хоч деякі воліла б забути назавжди. А приємні, як на фото, – пригадує з усмішкою і вдячністю. Якось на Донецькому напрямку, в день її народження, хлопці вітали великим оберемком квітів, який невідомо як дістали в жахливих фронтових умовах.
З деякими побратимами склалася така міцна дружба, що переросла в родинні зв’язки: хрещеними батьками п’ятої донечки стали брат загиблого побратима «Баракуди» (на фото – справа від Олени) та дочка полеглого захисника «Боді» (на фото – другий зліва).
У майбутньому Олена Хархаліс бачить себе у військовій справі, утім інструкторкою, та не бажає нікому пережити те, що пережила сама:
– Розумієте, якщо раніше ти дивишся на все крізь рожеві окуляри, стараєшся згладжувати певні речі, стримувати емоції, то пройшовши війну, по-іншому оцінюєш… На війні немає рожевого. Немає кольорового. Там є або чорне, або біле. На війні знаходиш справжніх друзів, братів. Там одразу видно, чи перед тобою достойна людина, чи ні.
