5 військовослужбовиць – про мотивацію, труднощі, бойові посади та завдання, які не розділяють за гендером
Від початку повномасштабної війни, а то й раніше в інфопростір вкидають повідомлення про примусову мобілізацію жінок. Доки одні хвилюються та міркують – інші усвідомлено обирають службу. Кількість жінок у ЗСУ перевищила 70 тисяч у січні 2025 року. Що ж спонукає їх іти до війська? Які труднощі відчувають? Як ставиться суспільство до їхнього вибору?
Varosh звернуdся до 5 захисниць із Закарпаття і попросиd пояснити мотивацію служби в ЗСУ, поділитися спостереженнями про труднощі на фронті й баченням викликів на Закарпатті, та поміркувати, чи змінюється роль жінки в умовах війни.
Військовослужбовиця 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Наталія Зотова, інспекторка медичної роти бригади «Хижак» при Департаменті патрульної поліції України Марія Семенюк, старша солдатка Євгенія Шилович-Бражевська, офіцерка відділу ТЦК, що займається соціальними питаннями, Інна Ковальова та старша солдатка – в минулому командирка взводу МТЗ Олена Хархаліс, – героїні цього матеріалу і героїні в житті. Сказати, що вони пожертвували своїм комфортом заради служби, – не зовсім доречно. Бо історія кожної – про вибір, вміння брати відповідальність за себе, сім’ю, та захищати рідних і державу.
Наталія Зотова: “Жінки залишаються собою навіть у жахітті війни”
Військовослужбовиця 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Наталія Зотова у цивільному житті керує управлінням соціального захисту населення Мукачівської міської ради. Багато закарпатців знають її і як власну кореспондентку «1+1» у регіоні. В медіа працювала до державної служби, але журналістських звичок не позбулася на фронті: відстежує новини про Закарпаття і зізнається, що вони нагадують їй про цивільне життя. Однак віддає перевагу нейтральним чи позитивним – не може сприймати спокійно повідомлення про корупцію, екологічні баталії, «ухилянтів», «липові» висновки ВЛК, «ненароджених для війни».
