Марія Семенюк з власного архіву
Марія переконана, що у жінок є така ж відповідальність у час війни, як у всіх свідомих громадян України:
– Коли жінка йде на роботу до війська, її має мотивувати не тільки гарне слово «сміливість», а й розуміння, куди йдеш, для чого, з чим можеш стикнутися, і що побратими не мають бути тобі обслуговуючим персоналом.
Сприйняття, ставлення у війську залежить від колективу, оточення, якості виконаної роботи й окремих осіб, на яких не варто звертати уваги. Завжди допомагає підтримка. Як не дивно, війна допомогла Марії Семенюк зустріти дорогих серцю людей:
– Мої цінності за час служби не змінилися. Якраз утвердилися, так би мовити. Що переосмислила? Переконалася мільйони разів, що цінні речі – це не речі, що життя і здоров’я дуже крихкі, що слова без дій нічого не означають, а найбільша моя нагорода – це люди, які зустрічалися на життєвому шляху.
Євгенія Шилович-Бражевська: “До військовослужбовиць у сучасній армії ставляться з повагою, незалежно від посади і завдань”
Старша солдатка роти безпілотників Євгенія Шилович-Бражевська в цивільному житті встигла попрацювати на дуже різних посадах і в різних сферах: від торгівельної – до освітньої. У 2016 році підписала контракт і стала військовою. Зізнається, що тоді, багато чого не усвідомлюючи, перебувала під впливом свого чоловіка – також військового. І з дитинства мала приклад для наслідування – вітчима:
– Завжди хотіла бути військовою, зростала у сім’ї, де вітчим був розвідником. Згодом вийшла заміж за військового. Дивилася на чоловіка, захоплювалася ним, його обов’язками і думала, що у війську всі такі. Для мене військовий – це честь, повага, захист своєї сім’ї. Я пішла до ЗСУ усвідомлено. І родина підтримала моє рішення.
