– В умовах війни ми всі стали більш емоційно вразливими. Як нам вчитися реагувати на такі інформаційні вкиди?
Контрольні точки, які використовуються для спілкування з виборцями, інколи створюють ілюзію гострих конфліктів, але реагувати ми маємо далеко не на все. Водночас нас можна зрозуміти: українці зараз перебувають у стані крайньої напруги, їхня нервова система постійно насторожена, і ми гостро сприймаємо будь-які сигнали, навіть якщо йдеться лише про внутрішні дискусії сусідніх країн щодо допомоги Україні. Це відбувається тому, що війна болить нам щодня, і болить так само гостро, як і несправедливість агресії Російської Федерації проти України. Тому природно, що ми емоційно реагуємо навіть на слова.
Але водночас треба чітко розуміти: сьогодні ключовий ворог України — це Російська Федерація, яка здійснила акт агресії проти нас. Інші країни, хоч і по-різному, але нас підтримують. І наше завдання — у довгостроковій стратегії зберігати та зміцнювати цю підтримку. Вона може змінюватися, ми маємо це розуміти. Та навіть якщо якась держава зараз обмежується лише деклараціями, це вже краще, ніж цілковита байдужість. У цій війні будь-який прояв підтримки має цінність.
Що ж до українсько-угорського інформаційного поля, то не можна сказати, що зараз існують якісь особливо небезпечні меседжі чи висловлювання. Вони бувають різні, і ми не знаємо, що ще може з’явитися в угорському медіапросторі. Але головне — реагувати з холодною головою. Бо інколи провокація може бути побудована навіть на побутовому випадку — історія знає чимало прикладів.
Саме тому важливо, щоб голоси українських угорців — тих, хто належить до обох спільнот — лунали частіше. Вони могли б ставати своєрідними «посередниками довіри», коментуючи події, знижуючи градус напруги та будучи авторитетними і для угорського, і для українського суспільства. Варто ширше розвивати спільні культурні та громадські проєкти: художні виставки, колаборації митців, громадських організацій чи навіть підприємств. Це працюватиме ефективніше за політичні зустрічі, бо демонструє щиру співпрацю між людьми.
Такі кроки — коли українські діти виступають з концертами в Угорщині, а угорські представники приїжджають в Україну попри небезпеку — формують простір взаємоповаги. Коли Угорщина дає майданчик для українського кіно, це також сигнал культурної підтримки.
І ще один важливий момент: і Україна, і Угорщина мають пам’ятати, що крім проблемних питань, існує й багата історія конструктивної співпраці між нашими країнами. Це слід постійно нагадувати і собі, і суспільству, аби не дозволяти російській пропаганді використати наші суперечки на власну користь. Адже головне питання, яке мають ставити собі обидві сторони: чи не стаємо ми інструментом у руках російської пропаганди? Чи наші внутрішні конфлікти не створюють додаткових загроз безпеці всієї Європи? Бо притомність і тверезий погляд тут мають бути основою.
Розмовляла Аня Семенюк
Матеріал підготовано у рамках інформаційної кампанії “Як це є насправді” Проект фінансується в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії за підтримки Посольства Литви в Україні.
