За понад три роки війни тільки кілька безпілотників та ракет вразили Закарпаття: це єдиний український регіон без комендантської години вночі, що робить його рідкісним осередком відносного спокою
Пішохідний міст через річку Уж в Ужгороді, Україна
У Мукачеві, місті з брукованими вулицями, що затишно розташоване на заході України, було далеко за північ, і група студентів затрималася біля річки, обговорюючи, що взяти зі сусіднього цілодобового супермаркету. Під’їхав фургон, і звідти висипався ще більш галасливий натовп молодих чоловіків – п’яних і помітно спраглих. Це виглядало як класичний недільний вечір перед початком робочого тижня. Але у воєнній Україні, де комендантська година та російські ракетні атаки перетворили ночі на щось середнє між напруженою тишею та раптовими вибухами, це була виняткова сцена. Про це йдеться у спецрепортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
«Тут ми не чуємо звуків вибухів, у нас немає ракет, у нас немає частих повітряних тривог. У нас немає такого ж досвіду війни», – зазначає 20-річний студент Олександр Поп.
Столиця України, Київ, постраждала від кількох рекордних атак російських безпілотників, при цьому сигнал повітряної тривоги лунав майже 130 годин за останній місяць. Для порівняння, Мукачево та навколишня Закарпатська область перебували у стані тривоги лише вдесятеро довше.
За понад три роки війни тільки кілька безпілотників та ракет вразили Закарпаття: це єдиний український регіон без комендантської години вночі, що робить його рідкісним осередком відносного спокою.
Минулого місяця ми спілкувалися в барі «Yeahnot» в Ужгороді. Віддалений гірський Закарпатський регіон був рідкісним осередком спокою в Україні
Частково це можна пояснити географічним розташуванням. Регіон межує із чотирма країнами НАТО — Угорщиною, Польщею, Румунією та Словаччиною — і це підвищує ризик того, що будь-який російський удар, може спровокувати світову війну. У цьому регіоні також мало військових об’єктів і він розташований настільки далеко на заході, що ближче до Венеції, ніж до східноукраїнського міста Покровськ, гарячої точки бойових дій.
За даними The New York Times
Відносна безпека регіону зробила його магнітом для цивільного населення, яке втікає від нападів на сході України. Понад 145 000 людей переселилися на Закарпаття, більшість з них у Мукачево та сусіднє місто Ужгород, яке розташоване на кордоні зі Словаччиною.
Для них переїзд до Закарпаття означав адаптацію до нової реальності. Із Закарпаття можна спостерігати, як комерційні літаки проносяться небом сусідніх європейських країн – це давно забуте видовище в інших регіонах України, де єдиними видимими літаками є рідкісні та зловісні силуети винищувачів.
Війна на Закарпатті зазвичай проявляється лише опосередковано — у тихій процесії похорону солдата, у меморіалах загиблим, що з’явилися на площах, або в офіцерах-призовниках, що блукають вулицями.
Похорон в Ужгороді українського солдата, який загинув тижнем раніше у віці 40 років поблизу Покровська, Україна
Новини з фронту також надходять від 128-ї гірсько-штурмової бригади «Закарпаття» – одного з найстаріших підрозділів України, який зазнав важких втрат під час контрнаступу у 2023 році. Але перше, що помічає кожен новачок у регіоні, – це спокій.
«Це був певний шок. Це був не шок, а полегшення, що десь люди живуть спокійно. Десь люди живуть нормально. Особисто для мене це як оазис в Україні», – зазначає 30-річна Тетяна Безсонова, яка втекла з Покровська рік тому до Мукачева.
Закарпаття виділялося з-поміж решти регіонів України ще задовго до початку війни. Регіон став частиною Радянської України приблизно у другій половині ХХ століття, після десятиліть перебування під австро-угорським, а потім чехословацьким правлінням. Ця історія сформувала окрему ідентичність – її можна побачити у пастельних фасадах та брукованих вулицях, що нагадують Відень та Будапешт.
Немає громіздких багатоповерхівок радянської епохи, які височіють над багатьма українськими містами. В Ужгороді досі на будівлях встановлені таблички угорською мовою, що нагадує про багатогранне минуле міста. Перший відомий напад на регіон стався більш ніж через два місяці після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року, коли ракета влучила у залізничну споруду. Відтоді ракетні удари РФ були настільки рідкісними, що місцеві жителі важко згадають останній.
30-річна Тетяна Безсонова втекла з Покровська разом з двома дітьми,
щоб зрештою осісти в Мукачеві, Україна
Тільки на Закарпатті гуляки досі можуть танцювати у нічних клубах до ранку. Це сцена, яку зараз неможливо уявити у Києві, де знамениті електро-клуби відкриваються рано та закриваються о 23:00, за годину до початку комендантської години.
«Життя триває», – посміхнулася 19-річна Дарія Подде, офіціантка та барменка нічного клубу у Мукачево.
Це відчуття нормальності приголомшило 33-річну Дарію Маркович, коли вона прибула до Мукачева у березні 2022 року із Маріуполя, який зараз перебуває під російською окупацією.
«Ти переживаєш пекло, а потім приїжджаєш у місто, де його немає, де люди п’ють каву, у дівчат порфарбовані помадою губи та укладене волосся. Мені просто хотілося схопити всіх і сказати: «Втікайте звідси. Просто втікайте. Бо пекло існує, і воно недалеко звідси», – вважає Маркович.
З часом вона почала цінувати спокій Закарпаття і зараз керує місцевою групою, яка допомагає переселенцям влаштуватися у Мукачеві.
Регіон також має репутацію воріт для ухилянтів від мобілізації, які намагаються втекти з України, перетинаючи кордон до сусідніх європейських країн, іноді наважуючись на ризикований переплив річки до Румунії.
Дмитро Воробйов, 45 років, український солдат, який втратив праву ногу через підрив міни,
одужує в лікарні в Ужгороді
45-річного Дмитра Воробйова, солдата, який втратив праву ногу на війні у серпні 2024 року і зараз одужує у лікарні в Ужгороді роздратувало, коли він почув, як молодий місцевий житель недбало сказав, що «втомився від війни».
«Я такий: «Ви здуріли? Можливо, вам потрібно переїхати ближче до фронту? Але водночас я воюю, щоб інші могли жити в мирі», – каже Воробйов.
Сидячи в ужгородській кав’ярні, схожій на таверну, під гасовими лампами, Андрій Любка, відомий український поет визнав, що «у повітрі витає якась напруга», поки місцеві жителі тихо розмірковують, що інші роблять для воєнних зусиль.
Як і багато інших чоловіків призовного віку в Україні, 37-річного Любку можуть призвати до армії. Але він ще не отримав повістку.
«Коли ви йдете тут зі своєю донькою, наприклад, багато людей — насправді жінки, чоловіки яких служать в армії — дивляться на вас з деяким критичним поглядом. У них в очах питання», – зауважує Любка.
Він збирає гроші на купівлю транспортних засобів для армії, зокрема уже придбав понад 360 автомобілів і доставив їх з друзями на фронт. Кожна поїздка, каже він, служить корисним нагадуванням про те, що спокій Ужгорода — це «ілюзія».
«Тут дуже гарно, але це не означає, що все буде добре. Спокій, який ми тут відчуваємо, повністю залежить від того, що відбувається на східному фронті», – підсумував Любка.
Портрети місцевих солдатів, які загинули у війні з Росією, виставлені на площі в центрі Мукачева
24 червня 2025р.
