У Михайла, старшого солдата мінометної батареї 2 гірсько-штурмового батальйону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади на руці вибите тату ведмедя – воно символізує його позивний. Бійцю 30 років, він із Закарпаття, з курортного села на Свалявщині, і в 128 ОГШБр служить із початку повномасштабної війни.
– Раніше я їздив на заробітки в Чехію, працював у тому числі на автомобільному заводі Skoda, – розповідає Михайло. – Перед російським вторгненням повернувся додому, щоб трохи відпочити й підлікуватися, але як тільки почалася війна, пішов у військкомат. Чому? А щоб вороги не дійшли до мене додому на Закарпаття…
Перші пів року Михайло служив у підрозділі реактивної артилерії – працював із системами реактивного залпового вогню «Град», часто виїздив на бойові позиції. А далі перевівся в мінометну батарею 2 гірсько-штурмового батальйону. Щоб краще освоїти нову зброю, пройшов навчання в Німеччині.
– Після повернення з навчання стріляв із різних мінометів – американського М120, українського «Молота», з 82-ки… Ми часто стояли всього за два кілометри від росіян, тому й нам діставалося – від танка, гаубиць, мінометів. Була одна серйозна контузія від близького прильоту, але все гаразд…
Кілька місяців тому Михайло перекваліфікувався на водія – доставляє на бойові позиції боєкомплект, провізію, проводить міні-ротації особового складу.
– Їжджу на волонтерському пікапі Mitsubishi L200 або американському HUMVEE. Це дуже різні машини, я частіше використовую L200, бо вона менша, легша й маневреніша. Хаммер дуже великий і гучний, зате має кращу прохідність і вантажопідйомність. Обидві машини – пріоритетна ціль для ворога, я в цьому неодноразово переконувався. Одного разу російський дрон майже наздогнав мене, однак в останній момент я зрізав поворот, а він, приглушений РЕБом, не зміг зманеврувати, тому впав і вибухнув збоку.
У мінометній батареї з Михайлом служить його товариш із дитинства, колишній однокласник. Хлопці пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися вже в своєму підрозділі.
– Це було дуже круто – зустріти на війні, за 1200 кілометрів від дому, однокласника. – У нашому підрозділі дуже хороший колектив, ми всі наче велика сім’я, але побачити друга дитинства на самому початку – великий бонус. Із тих пір так і служимо разом…
