Вівчар і чеський турист на полонині Боржава, 1934 рік. Фото Зденка Фейфара. Архів Михайла Марковича
Спочатку ми йшли тією ж самою дорогою що й вчора – до Стоя. Проте на Великому Верху звернули на південний схід по головному хребту полонини Боржава. Шлях гарний, хоч й доводиться підійматися на численні пагорби й знову спускатися до сідловин. Однак перепади висот незначні, тож дорога не була важкою.
Погода нам сприяла – сонце палило навіть занадто, тому невелике джерельце з холодною водою під Жид-Магурою (вершина в Карпатах у полонинському масиві Боржава) стало нам дуже доречним. Краєвид на всі боки був надзвичайний.
Через чотири години ходьби ми поступово почали спуск до нижчих полонин, але все одно трималися на висоті понад 1100 метрів. Тут ми зустріли більше місцевих жителів, які працювали на луках. Чоловіки на затінених схилах косили траву, яка ще була вкрита росою, жінки в білих сорочках розкидали покоси або складали вже сухе сіно.
