Містечко Рахів у 1920-х роках. Листівка з архіву Віктора Турока
Невдовзі ми доїхали до Батьова, знайомої нам станції, звідки тиждень тому ми вирушали на Мукачево й Воловець.
Звідти вже знайомі місця нагадали нам про нашу першу подорож. Ввечері ми проїжджали повз Татри, над якими блискало, й із яких у хмарах виднілися лише контури гір-велетнів. Уночі під дощем ми проїхали долиною Вагу, а о восьмій годині ранку були вже в Празі.
Здавалося, що ми вже назавжди наситилися Підкарпаттям, що нам вистачить Великої Фатри та Низьких Татр із їхніми широкими гірськими луками. Але, чим більше віддалялися від нашої подорожі, тим більше усвідомлювали, що там було багато прекрасного, що це особлива земля зі своїми унікальними красотами. І ми не відмовляємося від нової подорожі до найсхіднішої частини нашої республіки – Підкарпатської Русі.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
