У 34-річного Анатолія (позивний Нафаня), кулеметника гірсько-штурмового батальйону, понад 15 років армійського стажу. До 2014-го він 5 років прослужив у прикордонних військах, а з початком російської агресії практично безперервно служить у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді.
Анатолій – кулеметник дуже високого класу, він брав участь у престижних змаганнях із бойової стрільби й займав призові місця.
– Я працював із різними великокаліберними кулеметами, добре знаю їх і можу порівняти ефективність, – розповідає Анатолій. – Найкращий, як на мене, ДШК (великокаліберний кулемет радянського зразка). Із цього кулемета з хорошою оптикою я влучав у пляшку з пів кілометра. Якщо ДШК регулярно й правильно обслуговувати, він буде дуже добре працювати, а будь-який клин можна зняти за пару секунд. «Браунінг» (американський великокаліберний кулемет) не настільки хороший. Він ефективний, кучний, але менш влучний. У мене з «Браунінгом» був неприємний випадок під час російського штурму. Попереду моєї позиції вискочили два квадрики з ворожою піхотою. Я відкрив вогонь і «розвалив» перший квадрик. Вставив новий короб із патронами, намагаюся перезарядити, а ручка перезарядки відпадає. Другий квадрик із росіянами спокійно розвертається й тікає, а я нічого зробити не можу. Правда, таке з «Браунінгом» було тільки один раз. А от найгірший із великокаліберних кулеметів – «Утьос» (радянського зразка). Я дістав «Утьос» як трофей на Херсонщині, відчистив його, привів до ладу. Але під час стрільби ним так кидає, що дуже важко вести прицільний вогонь…
Як ефективний кулеметник, Анатолій стоїть там, де найгарячіше, йому часто доводиться відбивати ворожі штурми, прикривати своїх піхотинців. Під час минулого бойового виходу, який тривав 37 днів без перерви, боєць своїм «Браунінгом» розвернув ворожу колону.
– Командир дав попередження по рації: «Повна бойова готовність, на тебе їде ворожа колона» – він побачив її з дрона. Я розставив людей по вогневих точках, сам сів за «Браунінг». І бачу, як із-за пагорба прямо на мене вискакують два квадроцикли з ворожою піхотою. Вони були дуже близько – метрів за 100 чи навіть менше. Відкриваю вогонь і моментально «розбираю» перший квадрик. Другий, побачивши це, різко звертає й перекидається, а піхотинець скочується за пагорб. Потім мені показали відео з дрона, як він відчайдушно махає руками своїй колоні, що сюди не можна. І колона – БМП, БРДМ (бойова розвідувальна дозорна машина) і багі – розвертаються й тікають.
Іншим разом Анатолій допоміг своїм товаришам, чиї позиції штурмувала російська піхота з броньованою технікою.
– Я стояв трішки позаду, бо ефективний вогонь «Браунінга» – півтора кілометра. Російська БМП-2, квадрик і багі пішли на штурм наших піхотних позицій, їхня «беха» почала «розбирати» посадку з автоматичної гармати й кулемета. Я моментально відкрив вогонь із кулемета й зупинив квадрик, що рухався за «бехою». Багі, що йшла слідом, розвернулася і втекла, а от від самої «бехи» кулі відскакували, я не зміг пробити її броню. Зате відволік вогонь на себе. Ворожий навідник розвернув гармату в мій бік, але не бачив, звідки саме я стріляю, тому всі його снаряди летіли в поле. Я тоді сім коробів підряд випустив (700 патронів). Це багато, як для «Браунінга», його ствол аж горів. Зате штурм вдалося відбити…
Під час боїв Анатолій отримав поранення в руку від ворожої 82-ї міни, а контузії навіть не рахує. Одного разу він горів у бліндажі й отримав опіки, однак одразу після лікування повернувся в стрій. Уже під час повномасштабки Анатолій одружився з сестрою свого побратима, зараз вона за кордоном. А дома, на Буковині, бійця чекають інші рідні та близькі. Анатолій чудово розуміє, що таке воювати в гірсько-штурмовому батальйоні, та ще й кулеметником, однак не збирається переводитися в безпечніший підрозділ.
– Я добре знаю свою роботу і розумію, що замість мене її ніхто не зробить. Хто буде воювати, якщо ми всі кудись переведемося? Так, я стомився, тому що на війні вже 10 років. Але справу треба довести до кінця…
