Гори неподалік міста Алушта в Криму. Getty Images
Що, на вашу думку, українці знають або не знають про Крим?
Та багато не знають. Мені не подобається популярність думки серед українців та українок про створення Кримської області після деокупації. Я розумію, чому вона зʼявилася. Люди бояться, що статус автономії Криму може поставити під загрозу суверенітет України і збільшить ризик повторного вторгнення Росії.
Але проблема в тому, що ми маємо приклад Донецької та Луганської областей, яким статус “області” не завадив бути захопленими. Їм не потрібен був автономний чи квазіавтономний режим, аби відділитися — Росія просто цього захотіла, а світ сказав: “Окей”.
Я думаю, що замало українців розуміють різницю між тією автономією, яка досі юридично зберігається в Криму, і тією, за яку виступають корінні народи півострова. Це дві зовсім різні речі. Та автономія, яка є зараз — це спадок Росії, це модель, яку Україні навʼязали. Це автономія, проти якої виступав Чорновіл. По суті, це російська автономія у складі української держави. А ми говоримо про національно-територіальну автономію.
Це зовсім інша логіка. Приклад — Фарерські острови в складі Данії чи Каталонія в Іспанії. Так, у Каталонії є проросійські настрої, але це проблема не автономії, а впливу Росії. Загалом, національно-територіальна автономія — це про повагу до корінних народів, про їхнє право на представництво, мову, культуру.
Якщо сильно спростити — це було би, наприклад, офіційне функціонування двох мов на території Криму: української і кримськотатарської. І тут я розумію, що дехто може сказати: “Стоп, дві мови, нам це не подобається”. Але це не російська мова. Ми так само ненавидимо Росію, як і решта українців. Тут усе нормально.
