Семен Махлін не лише сам успішно пройшов цей етап життя, але й став консультантом з професійної адаптації ветеранів
Що відчувають ветерани, повернувшись із пекла війни – знають їхні близькі та в кращому випадку психологи. Суспільство не завжди готове прийняти героїв з їхніми проблемами, запитами, а вони – умови і правила цивільного життя.
Для того, щоб знайти себе, повернутися на роботу чи влаштуватися на нову, може бути недостатньо реабілітації і терапії. Важлива й підтримка консультантів із професійної адаптації ветеранів та ветеранів-офісерів – фахівців, які працюють на підприємстві. Ці професії наразі маловідомі українському ринку праці, але їхня актуальність беззаперечна.
Один із тих, хто професійно допомагає побратимам на шляху адаптації, – Семен Махлін, ветеран з Ужгорода. Він завершив безплатний курс «Спеціаліст з професійної адаптації ветеранів» в рамках програми «Unit 6.0» шведського проєкту «Reskilling Ukraine». Після оцінювання результатів пройшов атестацію, отримав сертифікат державного зразка. Майже одразу відомий на Закарпатті роботодавець – завод «Флекстронікс ТзОВ» – запропонував Семену посаду ветеран-офісера.
Як навчання змінило життя військового, чи готові на підприємствах працевлаштовувати ветеранів, чому захисникам не треба створювати особливих умов праці та що потрібно натомість, – Семен Махлін розповідає в цьому матеріалі.
Стрілець зі знанням англійської, діловодства й фінансів
До повномасштабної війни Семен працював на одному з великих підприємств – викладав англійську мову. Перед тим – у банківській галузі, був керівником відділення. На фронті опинився у березні 2022 року. Скромно зазначає, що служив у піхоті, звичайним стрільцем, на найнижчій посаді. Про початок служби розповідає так:
– Війна для мене почалася, коли я, не маючи військового досвіду, не проходячи службу, сидів в автобусі, що їхав на Харківщину. У мене не вистачило хоробрості мобілізуватися добровільно, але й не було морального права ховатися. Повістку отримав під час волонтерства. Мене зарахували до 4-го прикордонного загону, це прикордонний загін Харкова і Харківської області. Нас долучили до 92 окремої бригади імені Сірка.
Після оборони Харкова Семена Махліна з побратимами перевели на блокпост. Служив інспектором прикордонної служби. За володіння мовою, вищу освіту і вміння працювати з паперами йому доручили посаду діловода прикордонної застави. Демобілізувався в липні 2023 року. Це сталося через проблеми сім’ї: у батька виявили серйозну гематому головного мозку, зробили операцію, отримав інвалідність, після якої знадобився догляд.
Одразу після демобілізації долучився до волонтерської роботи: допомагав у лікарні, де лежать військові з неврологічними проблемами – навчав їх англійської мови, щоб мозок продовжував працювати. Зізнається, що після побаченого і пережитого на фронті не зміг повернутися до викладання, колишньої роботи. Тож згодом доєднався до гуманітарної місії «Проліска» і був керівником проєкту з евакуації та соціального перевезення мешканців прикордонних, прифронтових і деокупованих територій. Брав участь в евакуаційних місіях на Донеччині, Харківщині, Сумщині, Херсонщині. Також працював із документами в офісі, але з розвитком проєкту кількість паперової роботи збільшилася в рази, що виключало спілкування з людьми, тому звільнився з посади, та лише після цього дозволив собі три місяці відпочинку.
Приблизно в той час дружина Семена Махліна випадково дізналася про програму «UNIT 6.0». Маючи чималий досвід у військовій та педагогічній справі, вирішив пройти навчання і спробувати себе в ролі консультанта. Разом з іншими 15 учасниками чоловік став своєрідним першопрохідцем програми. Ветеран не приховує, що програма не тільки дала нові можливості, а й позитивно вплинула на емоційний стан:
– Три тижні офлайн-навчання, коли ти бачиш побратимів, коли спілкуєшся з менторами, психологами, з викладачами, – це фантастичний досвід. Нас навчали тим інструментам, якими зараз допомагаємо іншим.
Ветеран довіряє ветерану
Як відомо, за військовими зберігається місце роботи і вони повертаються до цивільних професій через різні обставини: аби заробити на життя після демобілізації, щоб соціалізуватися. Утім на робочому місці можуть виникати різні бар’єри – фізичні й психологічні. Свою місію Семен вбачає в тому, щоб стати своєрідним посередником, медіумом, який допомагає професійній адаптації на підприємстві:
– Там, де є ветерани, в будь-якому випадку потрібен медіатор, консультант, ветеран-офісер, хоча б для того, щоб пояснити працівникам підприємства, що відбувається з людиною після демобілізації. Що тригерить? Чому сторонні звуки викликають страх за життя? Чому ветеран, який провів багато часу в лісі, в полях, не може зійти з тротуару і стати на траву? Важливо розуміти, що протягом довгого часу єдиною функцією мозку було виживання. Хоч військовий демобілізований, мозок все ще залишається в стані «бий або біжи» – який забезпечує виживання. Дуже багато таких моментів, що потребують психоедукації.
Варто зазначити, що в рамках проєкту Міністерства у справах ветеранів війни в українських громадах впроваджують посади фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Утім програма «UNIT 6.0» вирізняється тим, що допомагає здобути навички консультанта з питань розвитку та планування кар’єри в сучасних умовах. Це ті знання, без яких ветеран-офісеру дуже складно працювати ефективно.
Військовим буває соромно й некомфортно розповідати про свої проблеми цивільним. Але з іншим ветераном швидше знайдуть спільну мову – як побратим із побратимом. На робочому місці важливо проговорювати й пояснювати все, навіть елементарну потребу просто вийти, подихати свіжим повітрям, або перемкнути фокус на щось інше, зробити якусь фізичну вправу, усунути тригер, що повертає до травматичних спогадів.
Семен переконаний: суспільство не готове до адаптації ветеранів, зокрема в тилових регіонах, як на Закарпатті. Після демобілізації він відчував сильний контраст із тим, що бачив на війні. Було дивно спостерігати заповнені кав’ярні, супермаркети, а також реакцію на тривогу, і те, як люди ховають очі, коли бачать військових у формі.
– Закарпаття – особливий регіон, де потрібна особлива увага до ветеранів. Тут фізично війни не відчувають. Я в цьому переконаний, бо чую, про що говорять люди і про що жартують, як ставляться до військовослужбовців, працівників ТЦК. Процес адаптації на Закарпатті відрізняється від процесу адаптації в інших регіонах. Хоч і там є проблеми. Трапляється, до прикладу, коли на підприємстві, де чимало працівників зараз стоять на захисті свободи, а дирекція і власники навіть не знають, в яких бригадах вони воюють, не цікавляться цим.
Військовий має відчувати свою потрібність у суспільстві
На тих підприємствах, з якими мав справу Семен, ветеранів готові брати на роботу не тому, що зараз модно бути соціально відповідальним, а з потреби і бажання допомогти. Дехто одразу називає умову про ветеран-офісера, який зможе адаптувати людей і підприємство.
Такому фахівцю потрібно мати психологічні знання на базовому рівні, щоб за спеціальними маркерами визначити, чи готова людина до адаптації. Пройшовши навчання, Семен зрозумів, що немає типової форми консультації, але завжди є мета:
– Я починаю сесію зі встановлення контакту. Розказую про свій шлях, ділюся власними переживаннями, ветеран ділиться своїми. І ми приходимо до технік, які допомагають людині об’єктивно подивитися на себе збоку, проаналізувати свої сильні та слабкі сторони, оцінити власні ресурси. Все це в комплексі призводить до формування вектора подальшого розвитку та можливостей.
Кар’єрний консультант не має права спонукати людину до змін. Техніки проводять так, щоб ветеран замислився і сам захотів налагодження чи покращення:
– У кожного свій шлях військової служби. Але основне, з чим стикаються ветерани, – це те, що багато хто переосмислив своє життя і прагне кардинально змінити його. У мене був випадок, коли електрик у кількох поколіннях зрозумів, що він хоче працювати з деревом. Я допоміг йому з об’єктивною саморефлексією і зараз він працює з деревом. Для таких ситуацій потрібен сторонній, який пояснить, дасть можливість подивитися на себе збоку.
Семен Махлін, пройшовши навчання, задумався над тим, щоб консультувати військових у ЗСУ, не тільки ветеранів. Пояснює це так, що людина на службі може почуватися непотрібною в цивільному житті і відчувати страх повернутися на роботу. Немає нічого складного в тому, щоб ветеран-офісер на певному підприємстві забезпечував зв’язок із захисником, не давав згаснути його професійній ролі, розповідаючи новини з роботи, побутові труднощі й перемоги. Кожному приємно відчувати, що він – потрібний.
Професії кар’єрного консультанта й ветеран-офісера – не для всіх
На запитання про те, які стереотипи поширені про ветеранів, Семен відповідає, що найчастіше – про неадекватну поведінку, неконтрольовані приступи агресії чи гендерної нетерпимості, що зловживають алкоголем, наркотиками. Як їх долати? – Поширюючи інформацію, скорочуючи дистанцію між ними і суспільством, сприяючи швидшій адаптації, чим займається кар’єрний консультант. Від суспільства ветерани очікують розуміння того, що пройдене, побачене, зроблене на війні, – було не за їхнім бажанням.
– Після демобілізації я проходив тривалу психологічну реабілітацію. Це допомогло стати на ноги, зрозуміти той тягар, який завжди буде зі мною після травматичних подій. Зараз хочу допомагати іншим, зараз я ветеран-офісер, надаю послуги з професійної адаптації в межах конкретного підприємства.
Коли ветеран відчуває свою потрібність у цивільному житті, знаходить роботу, підтримку, – шлях до себе стає коротшим. На початку травня стартував новий відбір на курс, який пройшов Семен Махлін. Чому це навчання варто рекомендувати іншим ветеранам і тим, хто потребує консультацій, Семен розповідає так:
– Програма дуже інтенсивна, вимагає повного занурення, та є постійна підтримка фахівців. Професії консультанта чи ветеран-офісера – не для всіх. Основне, з чим стикаєшся, – з людським горем, випробуваннями, посттравматичними наслідками. Це робота з постійним нагадуванням про власний травматичний шлях. 80% часу – активне слухання. Але якщо є готовність працювати з людьми, допомагати ветеранам, – то програма і робота для вас. Вона точно приносить користь суспільству.
Наталія Толочко, Varosh
Фото: Сергій Денисенко
