Завдання на полігоні не розділяють за гендерною ознакою, тож Наталія виконувала всі ті випробування, що й чоловіки. Зі стрільби мала відмінні результати, тому інструктори завжди ставили її в приклад. Нині має теплі спогади про полігон, і хоч були побутові труднощі, вони не впливали на мотивацію.
Зізнається, що раніше не могла спокійно реагувати на те, як люди живуть своїм життям, розважаються під час війни. Але з часом навчилася сприймати це спокійно. Натомість зараз її дратує бюрократія, що забирає від військових час, який вони можуть провести з родиною. Переконана, що в країні, яку захищають, військові не мають почуватися тягарем, а навпаки – відчувати, що держава цінує їхній внесок у незалежність. Утім жінка відчула на власному прикладі обережне і часом негативне ставлення до людей у формі: коли проїхала потрібну зупинку дорогою до мами, жодна з машин, крім військової, не зупинилася їй.
У війську до Наталії повернулося натхнення, почала писати оповідання, отримала на них схвальні відгуки. Війна змінила погляди на життя і навчила жити одним днем, а якщо й будувати плани, то на перспективу, після перемоги:
– В мене все життя тепер вміщається у рюкзак і баул. Я зрозуміла, що можна виспатися у спальнику надворі під дощем, смачно поїсти з металевої миски, помитися водою з пляшки. Я можу крем для рук нанести на обличчя, а голову помити рідиною для миття посуду. Це ж такі дрібниці!
Понад усе цінує миті зустрічі з рідними, особливо з чоловіком, з яким служать на різних напрямках:
– Я тяжко перенесла ротацію на пункті постійної дислокації. Коли отримала чергове відрядження, дуже зраділа. Купила квитки на потяг, одразу глянула, чи, бува, не їде він через Харків. Мій чоловік воює на Куп’янському напрямку. На жаль, Харків ми оминули. Та яким було моє здивування, коли в Краматорську на вокзалі серед десятків чоловіків в однострої я побачила свого найріднішого! Він приїхав здалеку усього на один день. Це незабутні емоції! Війна встократ загострює усі почуття. І кохання також.
